Фінський військовий Антті, який тривалий час воював в Україні, менш як місяць тому виконував бойове завдання в Дніпропетровській області на сході України, коли наступив на міну.
– Пролунав дуже гучний вибух, і я побачив жовту кулю світла, – розповідає Антті у інтерв'ю по відеозв'язку.
Наступний спогад – він лежить у кущах в незвичній позі, і кров заливає очі.
– Я витер кров з очей, і перше, що я помітив, – це величезна рана в руці, з якої хлинула кров.
За мить Антті зрозумів, що його ступню розірвало.
Його багатоетапна евакуація з зони бойових дій тривала понад три доби. Смерть була зовсім поряд.
– На третю ніч у місці евакуації моя свідомість була вже настільки слабкою, а біль настільки сильним, що я розмірковував, чи не буде простіше, якщо я накладу на себе руки, – каже Антті.
Антті наголошує, що такі думки йому не властиві. Однак, після пережитого, він каже, що краще розуміє солдатів, які вчиняють самогубство на фронті.
Троє проти цілої роти – бійцю влучили кулею в голову
Антті розповідає, що у квітні йому доручили розвідати та знищити російські позиції в українському місті на території Дніпропетровської області.
– Площа, яку потрібно було очистити, становила приблизно чотири квадратні кілометри, і, за оцінками, там перебувало до роти ворожих військ, тобто 100–150 російських солдатів, – розповідає Антті. На місце подій відправили лише трьох чоловіків.
– Усі, крім мене та цих двох хлопців, які погодилися на це, відмовилися від того завдання. Вони розірвали контракт і поїхали додому. Тож воно було не зовсім простим.
Антті підкреслює, що це не була традиційна ”людина проти людини” битва, а головним завданням було виявити та локалізувати ворога. Антті говорить, що попри дуже короткий час на попередження, вони мали в розпорядженні різноманітну вогневу підтримку, зокрема непрямий вогонь та FPV-дрони.
Завдання прийняло сумний оборот, коли один із членів команди загинув у перестрілці, отримавши поранення в голову. В іншому, за словами Антті, завдання виконувалося згідно з планом. Пізніше до групи приєднався ще один фінський солдат. Група знищила сім російських позицій і понад двадцять ворогів, розповідає Антті.
– Потім сталося так, що ще одного з моїх хлопців поранили в ногу та руку, – каже Антті.
Було вирішено призупинити операцію, і Антті вирушив евакуювати пораненого солдата. На той момент Антті пробув на полі бою п’ять тижнів.
Антті наступає на міну
За словами Антті, евакуація пройшла добре. Чоловіки саме виїжджали з міських околиць, коли Антті спіткала біда – він наступив на міну.
Коли він зрозумів, що нога вибухнула, за словами Антті, початковий шок швидко минув, і він почав накладати на ногу турнікет.
– Якраз коли я накладав турнікет на ногу, наді мною на висоті приблизно 15 метрів пролетів російський безпілотник. У цей момент я подумав, що помру. Якщо він розвернеться, я навіть не зможу нікуди поворухнутися.
Однак, дрон не розвернувся. Розпочалася евакуація, першим етапом якої було дістатися до української станції зв'язку за триста метрів. Антті каже, що щоб туди потрапити, йому довелося стрибати на одній нозі.
Три дні пекла на шляху з поля бою
Наступного ранку українці почали штовхати Антті вперед на ручному візку уздовж краю поля. Евакуацію доводилося постійно переривати через виявлення дронів.
– Візок тягнуть хвилину або п'ять, а потім, коли чуємо черговий дрон, скидаємо все спорядження і біжимо ховатися в кущі. Коли дрон пролетів, збираємо речі і знову починаємо тягти візок. Це продовжується знову п'ять хвилин, поки не з'являється наступний дрон, – розповідає Антті.
За словами Антті, на один кілометр пішло близько трьох годин. Довелося телефонувати на командний пункт, що перевезення на візку занадто повільне. Далі четверо чоловіків несли його на ношах, поки Антті не привезли електросамокат, на якому він сам проїхав частину шляху.
На останньому етапі його вивезли з зони бойових дій на квадроциклі. Вся операція з евакуації тривала три доби.
Сьогодні наземні роботи також все частіше евакуюють українських військових та тіла загиблих. За словами Антті, підійматися на борт наземного робота – надзвичайно ризиковано.
– Оператор наземного дрона не бачить вгору. Якщо прилетить FPV, ти загинеш у тій поїздці. Поки я живий, я ніколи не сяду в таке.
У лікарні медсестри повідомили, що у Антті розвинулося запущене зараження крові. Йому довелося ампутувати ногу нижче коліна. Якби евакуація тривала довше, це означало б ампутацію всієї ноги або навіть смерть.
Завдання продовжуються з лікарняного ліжка
Пізніше Антті перевели до приватної лікарні на заході Україні. Він переніс чотири операції. Він мешкає в одній палаті з двома українцями, яким також ампутували кінцівки.
Антті щодня проходить фізіотерапію, а в лікарні йому також надають психологічну підтримку. Антті впевнений, що зможе продовжувати жити майже як зазвичай.
У лікарні військового відвідав, зокрема, представник Фінського союзу ветеранів війни в Україні. Ця організація була заснована цієї весни з метою надання допомоги фінам, які воювали в Україні.
– Організації “Твої фінські друзі” та “UkrainApu” придбали для мене автомобіль, яким я зможу керувати попри відсутність однієї ноги. Тож я зможу одразу ж повернутися до роботи, щойно випишуся з лікарні, – каже Антті.
Антті вирішив продовжувати службу попри сильний біль, лежачи в лікарняному ліжку. За словами Антті, це допомагає йому триматися. Він займається адміністративними питаннями іноземних бійців свого підрозділу та щодня відповідає на десятки дзвінків.
Через три-чотири тижні йому почнуть підбирати протез. Антті знає, чого очікувати, адже його бойовому товаришу також ампутували ногу два місяці тому з тієї ж причини. Його друг зміг ходити з першим тренувальним протезом.
– Це дало мені таке позитивне відчуття, що, можливо, все не так вже й страшно, – каже Антті.
Після реабілітації Антті розповідає, що отримає від України одноразову компенсацію, а після завершення служби – приблизно 400–500 євро пенсії на місяць довічно від української держави. Антті каже, що це, однак, не відразу, оскільки йому запропонували підвищення, яке він прийняв.
Антті не шкодує про свій від'їзд. Проте для тих, хто обмірковує поїздку в Україну на війну, у нього є вагоме послання.
– Це не якісь навчання. Тут справді йдеш до кінця – якщо приїжджаєш сюди, треба бути готовим.
Цей текст було перекладено з фінськомовних новин та відредаговано.
