Academia.eduAcademia.edu

МОДАЛЬНІСТЬ ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНО- СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ

2020, WIELOKIERUNKOWOSC JAKO GWARANCJA POSTĘPU NAUKOWEGO - TOM 2

Abstract

Усенко Юлія Олександрівна здобувач вищої освіти факультету лінгвістики та соціальних комунікацій Національний авіаційний університет НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: Сітко Алла Василівна канд. філ. наук, доцент кафедри англійської філології та літератури Національний авіаційний університет УКРАЇНА Мова є не тільки засобом спілкування, а й засобом впливу на свідомість, а, отже, на поведінку людини. Як відомо, англійська та українська мови є прикладами двох різних типів мов-аналітичної та синтетичної. Показово, що в мовах з аналітичною будовою логіка мислення носія найяскравіше виявляється в зовнішньому оформленні висловлювань, у граматичному навантаженні окремих елементів, що створюють цілісну панораму повідомлення. При цім, як справедливо зазначає А. Сітко, у синтетичних мовах, навпаки, логіка найчастіше виявляється у внутрішньому зв'язку в слові [1]. В англійській мовній системі дієслово займає особливе місце, не властиве жодній іншій частині мови: всі висловлювання формуються на базі дієслівного члена, який і представляє описувану ситуацію. Останніми десятиріччями у мовознавстві спостерігається перенесення акцентів у дослідницьких інтересах з вивчення мови як внутрішньої системи, в якій усе взаємопов'язане на вивчення мови-мовлення як діяльності або як дії [2]. Об'єктом дослідження мовознавчої науки уже довгий час виступає речення як багатоаспектна одиниця. Модальність належить до найсуттєвіших характеристик речення і трактується як категорія, що виражає зв'язок висловлювання з реальною дійсністю. Модальність є важливим елементом комунікації, характеризуючи відношення того, хто говорить до сказаного, виступає невід'ємною властивістю тексту, що визначає відношення автора до реальності, є головною частиною прагматичного компоненту тексту. За допомогою модальності автор може виражати свої думки, адже не можна передати певну інформацію без демонстрування особистого ставлення до сказаного [3]. Термін «модальність» уперше виникнув у праці Аристотеля «Метафізика» (він виокремив три провідних модальних поняття: необхідність, можливість та реальність). Різноманітні визначення про модальність помічаємо в працях Теофаста, Евдема Родоського та інших середньовічних діячів. У філософії Нового часу став традиційним розподіл суджень І. Канта на асерторичні (судження про дійсність), аподиктичні (судження про необхідність), проблематичні (судження про можливість), а також на судження достовірні та вірогідні. М.Н. Епштейн у своїй книзі «Філософія можливого» говорить про способи вивчення модальностей у різних областях прикладного мислення. Він