ЛЬВІВСЬКЕ УСПЕНСЬКЕ БРАТСТВО У ПРАЦЯХ ЯРОСЛАВА ІСАЄВИЧА

Oleg Druzdiev

ЛЬВІВСЬКЕ УСПЕНСЬКЕ БРАТСТВО У ПРАЦЯХ ЯРОСЛАВА ІСАЄВИЧА

Oleg Druzdiev

2016

Abstract

Тези III MIĘDZYNARODOWA KONFERENCJA NAUKOWA "OSOBOWOŚCI, SPOŁECZEŃSTWO, POLITYKA", 15-16 лютого 2016 року.

Вступні зауваги. Протягом історії Львів мав багато навчальних закладів різного ступеня й організації. Одначе два з них особливо чітко виділялись на загальному фоні-це навчальні заклади Успенського Ставропігійського братс-тва та Товариства Ісуса. При поверхневому по-гляді складається враження, що між ними ве-лика різниця: різні структури, конфесії, мож-ливості, методологічні основи, статус. Одначе, як ми спробуємо показати у цій праці, при гли-бшому та ширшому ознайомлені з ними, це враження може змінитись. Для кращої ілюст-рації спільних і відмінних рис обох закладів ми вирішили описати їх за наступною схемою: організація-засновник і рік утворення, про-грамний документ, фінансова основа, викла-дацький склад, програма навчання, відомі ви-пускники. Джерела й історіографія. Обидва навчальні заклади мають достатньо широку джерельну й історіографічну базу. Стосовно джерельної бази школи Ставропігійського братства, то найперше це документи фонду № 129 Центра-льного державного архіву в місті Львові (далі-ЦДІАУЛ) [45, арк. 1], низка документів, опублі-кованих у 3-х томах видання «Акты Юго-Западной России» [16; 17; 18], «Альбом братс-тва», де вміщений «Порядок шкільний» [14], а також документи, розміщені у виданні «Пам'ятки братських шкіл на Україні» [48] та хрестоматії «Історія української школи та пе-дагогіки» [30]. Насправді, це далеко не повний опис джерел, які стосуються даної теми й опис яких потребує окремого нарису. Історіографія питання налічує ще більше позицій, оскільки майже будь-яка тема, яка висвітлювала або історію братства, або загальний культурологі-чний нарис періоду так чи інакше зачіпав братську школу. Серед дослідників даного пи-тання, найперше, слід відзначити Ярослава Ісаєвича, праці якого дають найбільш компле-ксне уявлення про навчальний заклад Успен-ської конфратернії [26]. Серед інших праць до-слідників, можна виділити роботу Мирона Ка-праля [31], Галини Антонюк [15], Мар'яни До-линської [23], Наталії Кіт [33], Григорія Савчу-ка [41] та низки інших вітчизняних і закор-донних дослідників. Мета: проілюструвати освітньо-науковий простір Львова у XVII-XVIII ст. Завдання: визначити спільні та відмінні риси навчальних закладів Успенського братс-тва та Товариства Ісуса у Львові й обґрунтува-ти їх значення у контексті зазначеної мети статті. Стосовно навчального закладу Товариства Ісуса у Львові, то тут питання дещо гірше ви-світлено архівно, одначе не менш краще висві-тлено історіографічно. Очевидно, найпершим і основним джерелом для висвітлення освітньої роботи єзуїтів є програмний документ, яким є «Ratio studiorum» [13]. У галузі історіографії варто відмітити таких дослідників як Тетяна Шевченко [47], Наталія Швець [46], Василь Кметь [35; 36] і низка польських дослідників, про яких буде згадано у роботі.

Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України Проблематика відносин з львівськими єпископами завжди була однією з основних протягом історії Успенсь-кого братства. Особливого значення ці взаємини набули в кінці XVII – на початку XVIII ст., коли під впливом різних обставин львівська єпархія прийняла унію. На тлі цієї конверсії особливо чітко виділився конфлікт між Ставропігією та владикою Йосифом Шумлянським. Розуміючи, що братство стоїть на заваді остаточному переходу під юрисдикцію Римського престолу, єпископ неодноразово вдавався до силових методів спроб вирішення цієї проблеми. Одначе жоден з них не досягнув успіху. Не останню роль в цьому відіграла й присутність військ Петра І в регіоні через події Північної війни. Цим фактом активно користу-вались братчики, шантажуючи переходом під юрисдикцію Московського патріарха. Одначе, де-факто, це було лише маніпуляцією з метою отримати необхідні права при переході до унії. Зважаючи на звуження соціальної бази та матеріальних основ існування даний крок був лише справою часу. Остаточного удару Ставропігії було завдано створенням василіанської друкарні, яка ліквідувала монополію братства на видав-ництво «руських книг». Наслідком цього стали переговори з єпископом щодо умов прийняття юрисдикції Римського Престолу. Завдяки посередництву Шумлянського було досягнуто консенсусу, який розпочав нову сторінку в історії львівської конфратернії. Зміна конфесії не відобразилась на становищі братства. Свідченням цього стала участь його представників у виборах нового єпископа, яким став Варлаам Шептиць-кий. Порівняно короткий час його управління став чи не єдиним періодом мирних відносин з Ставропігією. Більше того, владика навіть сам ініціював зібрання всіх братств з метою координації зусиль в боротьбі за зрівняння в правах ввіреної йому української громади міста та передмістя. Фактично, саме під його патро-натом Успенське братство розпочало новий етап боротьби, який завершився через кількадесят років бодай частковим, але досягненням мети. Зважаючи на це, тема, якій присвячена дана стаття є актуальною для студій над братством та українською громадою міста Львова на початку XVIII ст.

Kuzmin D.V. LEV PETRAZHYTSKY VISIONS ON THE NATURE OF CUSTOMARY LAW In this paper there was performed the analysis of L.Y. Petrazhytsky visions on the nature of customary law. There have been taken a characteristic of psychological theory of law in the context of development of customary law based on Lev Petrazhytsky publications. Most theories of law in last XIX – beginning of XX century are connected the origin of customary law to: 1. the features of geographic and climatic conditions; 2. Forms and methods of social relations institutes functioning with their influence of elite groups with further imposing the rules where are fixed the property and social stratifications. This fact occurs to the negligibility of separation individual person to the beginning of formation the law tradition. Lev Petrazhytsky created the evolution stage to understanding the nature of customary law. Firstly it was staged the individual which based on its psychical conditions was a creator of customary law norms. The author saw the nature of customary law depending to the psychological level of individual the estimation of rules and hierarchy to understanding the environmental social processes. For effective usage in casual practice, the customary law norms it needs to require the presence of uniform pattern of custom and law opinions in society. The human groups estimate (in their imagination) the rules which based the customary law according to this people allow assuming obligations determined by society. The researcher considered that the rules of customary law arise and develop in response to psychological peculiarity of human behavior, highlighting the reasons of their emergences. In fact, two main causes for the development of the rules of customary law were determined. The first category included the customs of the ancestors and old traditions (“old-fashioned” right). The second category covered the sphere of regulation of modern customs, which are usually followed and “generally accepted” (“new” right). Describing the first category, the researcher noted that the core reasons of the formation of the rules of customary law are the people’s views of the world, to which the primitive psyche is typical. The level of cultural development of such people is low with highly advanced worship of ancestors and their customs, when old customs and traditions serve as sacred, and the failure to respect them is regarded to be the sign of evil which destroys public morality. Describing the second category of causes of the formation of customary law, the researcher stated that not only the ancient traditions and orders appeared in the archaic era of the formation of the society and state have an impact on the emergence of legal norms but also the corresponding behavior of the contemporaries. As an example, the researcher provides the following processes: the specificities of the rules of social etiquette; obligations under the custom of giving calls and other courtesy; in the sphere of rules of various games; in business and trade. Both mentioned reasons for the formation of customary law in the final result lead to the conclusion that the normative fact of custom is the mass legal conduct. The peculiarity of the field of customary law is that the crucial importance as a normative fact is not what was in reality, but what is reported to have been. Traditions, customs, and ordinances at the core may not have had generally binding legal rules for the members of the society at all, having in their nature moral, technical or aesthetic customs. Eventually, the rules of customary law often become legally effective under the guise of resuming previously existing rules of the ancestors, but forgotten or disfigured custom. The researcher suggests considering customary law as a phenomenon of individual psyche, which therefore can be studied using the method of internal and external monitoring. Кузьмін Д.В. ПОГЛЯДИ ЛЕВА ЙОСИПОВИЧА ПЕТРАЖИЦЬКОГО НА ПРИРОДУ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА У статті проведений аналіз поглядів Лева Йосиповича Петражицького на природу звичаєвого права. Надана характеристика психологічної теорії права у контексті розвитку звичаєвого права на основі наукових праць Лева Петражицького. Більшість теорій права кінця XIX – початку XX ст. прив’язували природу походження звичаєвого права з особливостями географічних і кліматичних умов; формами та методами функціонування інститутів соціальних відносин з впливом на них елітарних груп з подальшим нав’язуванням правил, якими закріплювалася майнова та соціальна стратифікації, тим самим підкреслювалася незначущість одного окремо взятого індивіда для початку процесу формування правової традиції. Лев Петражицький зробив еволюційний крок у напрямі розуміння природи звичаєвого права. На перше місце був поставлений індивід, який на основі своєї психіки ставав творцем норм звичаєвого права. Автор побачив природу звичаєвого права у залежності індивіда на психологічному рівні встановлювати правила, порядок та ієрархію для розуміння оточуючих його соціальних процесів. На думку дослідника у рамках його теорії, для появи норм звичаєвого права достатньо наявності хоча б у психіці одного індивіда імперативно- атрибутивного переживання з посиланням на поведінку інших людей, навіть якщо ці посилання ґрунтувалися на непорозумінні, або були не частими та спорадичними. Проте, такі правовідносини виглядають недостатніми. Для ефективного застосування у повсякденній практиці норм звичаєвого права потрібно вимагати наявності єдиного шаблону звичаєво-правових думок у соціумі. Групи людей встановлюють собі (у своїй уяві) правила, на основі яких формується звичаєве право, згідно з яким люди погоджуються взяти на себе визначені суспільством обов’язки. Згадані процеси на думку дослідника ведуть до виникнення норм звичаєвого права, у кінцевому результаті чого спостерігається масова правова поведінка людей. Особливістю галузі звичаєвого права є те, що вирішальне значення у якості нормативного факту міститься не те, що було насправді, а те, що уявляється – як було. Традиції, звичаї та обряди у своїй основі взагалі могли не містити загальнообов’язкові для членів суспільства правові норми, маючи у своїй природі моральні, технічні чи естетичні звичаї. З часом норми звичаєвого права часто набувають силу закону у вигляді відновлення раніше наявних норм предків, проте забутого чи спотвореного звичаю. Дослідник пропонує розглядати звичаєве право як явище індивідуальної психіки, і тому його можливо досліджувати з допомогою використання методу внутрішнього і зовнішнього спостереження.

Постать старшого з дітей князя Святослава Хороброго, загалом, обділена увагою, що особливо впадає у вічі поряд з його славнозвісними батьком і братом. Можна віднайти немало причин такого ставлення нащадків: порівняно незначний час князювання у Києві, скупість повідомлень джерел, які не дають змоги ані запропонувати повноцінну картину правління Ярополка Святославовича, ні окреслити його особисті якості людини та політика, рання загибель та майже цілковите забуття в історичній пам'яті. Дотеперішня література, переважно, концентрувалася на проблемі реального чи фіктивного особистого хрещення князя та інтерпретації здійснення цього таїнства над його прахом 1 . Сконструйоване зусиллям літописця, можливо, не без політичного замовлення, реноме невдахи, здається, надалі тяжіє над Ярополком відтоді, як київського князя "подъӕста… два Варѧга мечьми подъ пазусѣ" безпосередньо на отньому теремному дворі 2 . Старший зі Святославовичів не став визнаним полководцем, ані досвідченим державним діячем, бо й не мав на те достатньо часу. Він не був придатною кандидатурою для поповнення пантеону героїв у майбутньому, незалежно від того, хто й коли, за яких умов та в інтересах якої міфологеми намагався такий пантеон збудувати. Князь втратив все, що мав: дружину, владу, соратників, які перейшли на бік переможця, а, врешті-решт, і життя. На відміну від небожів Бориса та Гліба, він не став мучеником, хоча й був убитий

This article examines scientific and science-organizational activity of Lazarus Slavin in the context of development of museum science and his role as one of the founders of “museum science” as a specialization in the curriculum of higher education institutions of Soviet Ukraine. Since 1935 L. Slavin held the responsibility of assistant chief of Olbian expedition and since 1936 he was in charge of research of Olbia and its khora (χώρα). In the middle of 1938 the scientist was sent from Leningrad’s State Academy of Material Culture to Kiev to serve as assistant director of Archeology Institute at the Academy of Sciences of Ukrainian SSR. The activities of a professional archaeologist the topic of preservation of archaeological heritage is just as important as the research of a found object. It mostly has to do with the specifics of how an archaeological monument is studied; during the excavation process archaeologists frequently destroy the object, either partially or fully, and it is very important to document all phases of research process. Upon completion of archaeological research the immobile part of the object (architectural details, remains of a foundation, etc.) gets conserved and/or “musee-fied” and movable objects get handed over to the Museum Fund. As a leader of Olbian expedition L. Slavin since late 1930’s, following the tradition of his mentor, Boris Farmakovsky, has invited representatives from various museums to join in the research of Olbian polis. After the Second World War has ended, there were two main problems that L.Slavin and his colleagues were facing: - Re-evacuation of museum’s treasures - Restoration of museum’s expositions The initiation of museum science specialization on the basis of department of archaeology that was created by L. Slavin in 1944 at Taras Shevchenko Kiev State University has become the main aspect of his museum science development work. Since the moment of creation the department has been focused on training not just archaeologists but also museum scientists. However, “museum science” as an officially recognized specialty has only started being offered by Ministry of Higher Education in 1947/48 school year. Even though Lazarus Slavin cannot be called a museum scientist his entire career has been focused around museum collections and the people that were managing them. Key words: Lazarus Slavin, museology, Department of Archaeology and Museology Taras Shevchenko Kyiv National University, high education in Ukrainian SSR, museum of archaeology

У статті розглянуто ключові етапи життєвого та творчого шляху видавця, активного учасника подій, які розгортались в Україні на початку XX століття, Івана Миколайовича Лизанівського. На жаль, недостатня обізнаність широкої громадськості в його суспільній і професійній діяльності робить малопомітною особистість редактора і видавця. Джерельною базою дослідження слугують праці, присвячені діяльності Україн-ської партії соціалістів-революціонерів, до якої свого часу належав видавець; ар-хівні документи та спогади. Показано умови, які сприяли формуванню світогляду І. Лизанівського. Розкри-то роль цієї непересічної особистості в процесі діяльності Центральної Ради, уряду УНР та Директорії. Акцентовано на його співпраці з класиком української літератури І. Франком. Особливу увагу приділено діяльності І. Лизанівського як редактора і члена Правління Харківського кооперативного видавництва «Рух». Виділено й описано характерні особливості редакторського опрацювання творів української літератури, їх рецензування. Використано історичний, історико-біографічний, аналітико-синтетичний методи. Наукова новизна полягає у тому, що повернення правди про забуті імена є пи-танням досить актуальним. А тому прізвища Івана та Варвари Лизанівських вар-ті того, щоб повернути їх до науково-документальної серії книг «Реабілітовані іс-торією» та офіційно оприлюднити цей факт реабілітації. Діяльність очолюваного І. Лизанівським харківського кооперативного видавництва «Рух» свого часу сприя-ла духовному зростанню українського народу, підтримці розвитку мови і культури, поглибленню політики українізації. Отже, розглянуте у дослідженні питання сут-тєво розширює погляд на видавничу справу на етапі становлення радянської влади. Ключові слова: Іван Миколайович Лизанівський, видавнича справа XX ст., Харківське кооперативне видавництво «Рух», Українська партія соціалістів-ре-волюціонерів, Іван Франко, «Літературно-науковий вісник». Надія ПОДОЛ Я К А канд. н. із соц. комунік., ст. викладач Сумський державний університет вул. Римського-Корсакова, 2 м. Суми, 40007, Україна

Львівський національний університет імені Івана Франка кафедра історії середніх віків та візантиністики вул, У статті подано аналіз студій відомого дослідника канонічного права та історії Церкви Владислава Абрагама з історії становлення структур Латинської Церкви в руських землях у Пізньому Середньовіччі. З'ясовано, що науковець досліджував проблеми становлення перших латинських катедр, діяльність їх пастирів, діяльність колегіяльних церковних структур, богослужебні латиномовні книги, співпрацю світської та церковної влади на Русі та ін. Його дослідження цікаві з огляду на те, що вони побудовані на основі значного джерельного матеріялу, частина якого не була відома попередникам. Доробок та наукові звіти з пошукових експедицій В. Абрагама свідчать, що дослідження проблем становлення структур Латинської Церкви на Русі ще не завершені. Ключові слова: Латинська Церква, Пізнє Середньовіччя, Владислав Абрагам, Львівський латинський архідіоцез. Професор канонічного права Львівського університету Владислав Абрагам відомий як визнаний фахівець у царині канонічного права та історії Західної Церкви. Частину чималого доробку науковця, який загалом становить приблизно 250 праць, становлять дослідження з історії Львівського латинського архідіоцезу. Для В. Абрагама Латинська Церква є невід'ємним атрибутом европейської цивілізації та християнської Польщі. Будучи представником польської інтелектуальної еліти, він прагне акцентувати на цивілізаційне значення поширення латинства як частину церковної політики польських, угорських та литовських монархів у руських землях 1. Значна частина матеріялів церковних архівів зберігалася у Львові, де працював В. Абрагам. Його дослідження були актуальні в перші десятиліття ХХ ст. з огляду на реставрацію Другої Речі Посполитої та на прихильність папи Пія ХІ до поляків. Через це та високий фаховий рівень його науково-дослідницьку роботу згодом оцінили орденом Відродження Польщі, ватиканським орденом св. Георгія, званням доктора права Honoris Causa в університеті ім. Яна Казимира 2. 1 Władysław Abraham, "Przywilej odpustowy papieża Aleksandra V dla katedry łacińskiej we

Рассмотрены оборонительные сооружения городища Старо-Лыбаевское-1, находящегося близ Заводоуковска в Среднем Притоболье. Оно сооружено на останце террасы, имело пяти-угольную форму, размеры 75 х 65 м, систему защиты вал-ров с двумя проездами. Площадка ис-пользовалась для обитания четырехкратно, дважды в раннем железном веке, дважды в Средневековье. Первоначально была поставлена только деревянная ограда со сторожевыми башнями и вырыт ров. Больших земляных работ не производилось из-за выраженного рельефа местности, который давал перепад высот в 2 м, а с учетом высоты деревянной стены и глубины рва обеспечивал 3,5-4-метровый рубеж обороны, типичный для саргатской культуры. После пожара защитная линия была восстановлена в прежнем виде (III-II вв. до н.э.). Использовались ли описываемые сооружения для защиты от неприятеля, мы не установили, так как в следах пожарищ не было предметов вооружения. В ранний период бакальской культуры, около IV-V вв., поселок был обнесен земляной стеной, вероятно, старасами. Склон останца длиной около 6 м играл роль природной бермы. Объем земляных работ оказался примерно в два раза большим, чем в саргатское время, насельники создали минимальный защитный рубеж высотой в 5,5-6 м. Возможно, это было вызвано обострением социальных и территориальных конфликтов и стремлением предупредить нападение. В VII-IX вв. население снова воспользовалось отработанными приемами и насыпало земляную стену почти в два раза большей ширины, чем прежде, из культурного слоя предшествующего периода обитания на площадке, отказавшись от трудоемкого перемещения на высоту грунта из рва. А для усиления защиты дополнили земляную стену бревенчатыми конструкциями высотой несколько больше роста человека, создав рубеж высотой около 6 м. На сохранение военной опасности указывают найденные предметы вооружения и грунтовые захоронения могильника Медный борок на селище. Прослежены тенденция к возрастанию трудовых затрат на создание оборонительных конструкций и стереотипные формы их воплощения, свойственные каждой археологической культуре.

Першочерговим завданням було ідентифікувати давньоруський череп ХІ ст., знайдений 1967 р. за Спаським Собором у Чернігові. Застосовано методики Р. Мартина, М. Герасимова, В. Дяченка, В. Заніної-Покровської, Д. Р. Бротвела, Г. В. Валуа. Череп вимірювався за стандартною краніологічною методикою. Використано систему краніоскопічних ознак за О. Козінцевим. Також застосовувалась краніофенетика. Встановлено, що череп характеризується доліхокранною, високою черепною коробкою. Лоб сильно нахилений, помірної ширини. Довжина основи черепа великих розмірів. Потилиця – помірної ширини. Обличчя мезогнатне, малої ширини й висоти, але за покажчиком – помірно широке. Загальнолицевий індекс вказує на вузьке обличчя. Верхньолицевий індекс помірний. Профілювання обличчя сильне. Орбіти помірно високі. Ніс вузький, перенісся – помірно високе. Кут випинання носа сильний. Глибина іклової ямки помірна, на межі з великими категоріями розмірів. За таблицею краніологічних типів східнослов’янських племен (Т. Алексєєвої), морфологічний тип черепа Гліба, з певним застереженням, потрапляє до категорії доліхокранних, середньолицих. За В. Дяченком типологізувати череп Гліба напевно не вдається. Робота допоможе об’єктивніше підходити до генеалогії Олеговичів і поповнить знання про етнічні риси князя Гліба. Її оригінальність у тому, що краніологічні дані подаються вперше. Розпочате дослідження князівських поховань дасть змогу вирішити низку питань генеалогії княжих родів, що суттєво вплине на розвиток історичної науки.

Log In

ЛЬВІВСЬКЕ УСПЕНСЬКЕ БРАТСТВО У ПРАЦЯХ ЯРОСЛАВА ІСАЄВИЧА

Sign up for access to the world's latest research

Abstract

Related papers

Related topics