Игра в имитацию: феномен политического пастиша

Статья посвящена распространенной идее последних лет — тезису об «усилении» российского государства, под которым подразумевается улучшение его состоятельности, рост стабильности, порядка и силы на отрезке после 2000 г. Данные взгляды анализируются с позиций научных представлений о государственном потенциале, его упорядоченности и устойчивости; рассматривая отечественный кейс и определяя многочисленные обстоятельства, препятствующие солидаризации с политическими декларациями, автор делает вывод об имитационном характере достигнутой «политической стабильности» и якобы состоявшегося в последние десятилетия «усиления». По мнению автора, динамика экономического развития, внутренние структурные противоречия и серьезные дискурсивные проблемы обусловливают расширение, но не усиление государственной системы, а также препятствуют формированию эффективной и результативной системы принятия государственных и политических решений. Автором рассматриваются различные варианты одновременного наличия в государственном устройстве и сильных, и слабых сторон, а также ситуации, в которых затруднительно сделать однозначный вывод о государственной состоятельности и том, чем является государство — грамотным управленческим центром, разрозненной совокупностью соперничающих институтов или монополизирующим ресурсы хищником. Применительно к российским реалиям исследуются гипотезы о «хищническом» и «фрагментированном» характере государственности, опирающиеся на работы Д. Норта, П. Эванса, М. Манна и Э. Дженн, а также анализируются основные проблемы, с которыми сталкивается продолжение прежней линии политического развития и публичной репрезентации государственной системы: ухудшение внешнеполитической ситуации, серьезное сжатие доступных режиму ресурсов и дивергенция внутри политической элиты.

Studia Politologica Ucraino-Polona, 2016

Житомирський державний університет імені Івана Франка ПОНЯТТЯ «ПОЛІТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ» В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ Sergiy Rudnytsky. The concept of «political representation» in Ukrainian political science discourse. The term «representation» in Ukrainian political science and social philosophy is used only in relation to interest (interest representation means their presentation) and is one of the stages of its development. This concept occupies important place and has a long history of use in West political science. The term «representation» was already used in Roman law, in scientific discourse; it appeared in the writings of medieval theologians. Marsilius of Padua proposed the conception of people whose political representatives and executor of their will serve the elected officials. French thinkers Jean-Jacques Rousseau and Charles-Louis Montesquieu examined the representation in the context of popular sovereignty. The theory of political representation is developed with the beginning of the distribution in Europe of representative form of government, during the French Revolution. In the western scientific tradition classical representation is understood as a group of people chosen by elections, acting on behalf of another group (primarily people but also the territorial or ethnic community) institutionalized in government. The most common understanding of political representation is the parliament, but often political representation is understood as the electoral process. Meaningful side of the concept is ambiguous in various sciences, and even within a single scientific discipline. When defining the meaning of «political representation» competence approach is used, according to which representation is treated as a legal jurisdiction that allows the state to make a decision. Representation can also be understood as the right to unilateral government. Within the so-called sociological approach attention is paid not only to the chosen way of representative, but to the similarity of the representative to represent. The relationship between the representative and represented is constitutive feature of representation. The main mechanism of coordination and the will of the sovereign representative of the elections is a subsidiary of the institutions that articulate public opinion, especially political parties. Thus, the concept of «political representation» can be understood as a political institution that provides representation of a group of people (especially parliament); a state in which representative reflects the composition of society (a representative); compliance action representative expectations represented (legitimacy). The concept can also be understood as a process of obtaining right of representation, and the process of presenting someone in the political sphere. Choosing between existing interpretations of concepts we can make our own based on the Ukrainian scenario and interpret it as the phenomenon of presenting the subject in the political sphere. Political representation should also be understood as a principle of representation one entity by another entity, between which there is a connection with the direct absence represented in the political sphere. The author proposes to move away from the classical Western understanding of representative only as a representative body presenting the sovereign and proposes to include in the range of political representatives of all subjects receiving the mandate for representation of society or groups. The author believes that the subject of the representation is not only the people but also a smaller social group-ethnic, demographic or territorial, an individual can be represented in the political sphere. The scope (volume) of the subject representation can also vary; it can be understood wider concerning the political system, or narrower-concerning the part of political system: state, part of the state (Parliament), executive body. The nature and type of connection between the represented and representatives, mechanism of its coordination; method of representation mandate, and other phenomena related to political representation, depend on the nature of democracy. Acts of political representation relationship with the model of a political system that outlines the structure of institutions engaged in political representation sets the ratio between them regarding the scope of representation.

Імідж і репутація: сучасні тенденції і виклики. Міжнар.наук.-практ. конф., Київ, 20–21 берез. 2020 р. / М-во освіти і науки України, М-во культури України. Київ. Нац. ун-т культури і мистецтв. — Київ: Вид. центр КНУКіМ, 2020., 2020

У статті досліджуються міфологічні та пропагандистські аспекти формування та функціонування політичного іміджу. Автор розглядає політичний іміджмейкінг як пропагандистську технологію, а забезпечення функціонування політичного іміджу - як форму пропагандистської влади. Він трактує пропагандистську владу як здатність нав'язувати суспільству і його групам значення, які структурують політичну поведінку в інтересах споживачів пропаганди. Відповідно до його концепції, функціонування політичного іміджу, що є необхідним компонентом пропагандистського простору, забезпечується засобами міфологізації, деміфологізації та реміфологізації. Мета статті - осмислити формування і функціонування політичного іміджу в міфологічному і пропагандистському вимірах. Наукові результати. Механізм міфу в політичному іміджмейкінгу функціонує як підміна фактів значенням. Міф перекодовує несвідомі компоненти сприйняття людиною соціальної і політичної реальності в складну, емоційно насичену модель, а саме - політичні іміджі дійових осіб, ідей, інститутів і країн. Завдяки їм суспільна свідомість робить незнайому і складну реальність знайомою і структурно зрозумілою, тобто відповідає стереотипам, страхам і бажанням публіки. У контексті формування іміджу держави навіть історія стає політикою пам'яті, яка орієнтована на побудову наративу, здатного надихнути суспільство на підтримку ідеологічних засад режиму. Міф залучає політичного суб'єкта в боротьбу за свободу, безпеку та ідеали кращого життя за допомогою емоцій, викликання переживань, страхів і бажань, втілених в політичному іміджі. Архетипи відіграють важливу роль у формуванні політичного іміджу. По суті, архетипи є опорними точками міфу, на яких формується вплив іміджу на громадську думку. Функціонуючи в системі політичного іміджмейкінгу, політичний міф надихає і емоційно трансформує політичного суб'єкта, апелюючи до його уяві, завдяки чому реальна політична реальність в сприйнятті реципієнта заміщається символічними і уявними об'єктами, тобто образами, що витісняють її справжнє розуміння. political image, propaganda power, mythologization, archetypes, political technologies, public opinion, image-making

Культура и искусство, 2013

На примере политических завещаний, написанных на французском языке и связанных с историей России, в статье рассматриваются вопросы теории и практики изучения подделок и мистификаций. Дается описание основных черт жанра политических завещаний, его эволюции во французской культуре ХVIII-начала ХІХ в., его взаимодействия с другими псевдо-биографическими жанрами, литературными и историческими. Исследуется история рукописей и публикаций «завещаний» Петра І, Фридриха ІІ, Екатерины ІІ, политический контекст и создания и использования. В заключение кратко говорится о поддельных воспоминаниях Сталина. Доказывается, что апокрифические тексты-не курьезные исключения, а неотъемлемая часть литературы, истории идей, политики. Заполняя пробелы, они отвечают насущным требованиям культуры и обеспечивают ее развитие. Долгие годы эта тема оставалась на периферии научных исследований, тем не менее она принципиально важна для изучения истории, литературы и фольклора, политики, истории идей. Review: Based on the analysis of political wills written in French and related to the history of Russia, the author of the article considers theoretical and practical issues of researches of fake documents and mystiÞ cation. The author describes the main features of the genre of political wills, how that genre developed in French culture during ХVIII-early ХІХ and what relations it had with other, both literary and historical, pseudo-biographic genres. The author studies the history and political environment of writing and publishing 'wills' of Peter the First, Friedrich the Second and Ekaterina the Second. In conclusion the author brieß y touches upon Joseph Stalin's faked memories as well. It has been proved that apocryphal texts are not just funny exceptions but essential part of literature, history of ideas and politics. Bu Þ lling the gaps, these texts fulÞ ll the current requirements of cultural environment and ensure cultural development. For many years this topic has been on the fringes of scien-tiÞ c research, however, it is a very important topic in history, literature and folklore, politics and history of ideas.

Грані. – Дніпропетровськ, 2005. – № 2. – С. 148-152. Легитимационная политика бессмысленна и нефункциональна, если при ее осуществлении не учитывается фактор иронии истории. Легитимационная политика как социальный и политический институт возникает с появлением дифференциации общества, с институциализацией власти, политики, с образованием государства. В состав ее основных функций входят объяснение, обоснование и оправдание власти и политики, создание благоприятных возможностей для деятельности политических субъектов. Сохранением своего господства, реализацией грандиозных планов мироустроения успешные правители были обязаны продуктивному функционированию легитимационной политики. И наоборот. Просчеты в проведении легитимационной политики заканчивались поражениями и утратой власти для недостаточно мудрых стяжателей прав на управление ходом истории. Одним из главных просчетов легитимационной политики является пренебрежение фактором иронии истории, которая означает радикальное несовпадение политического проекта с его реализацией на практике.

Симулятивна компонента віртуальної масової політичної поведінки у суспільстві ризику , 2020

Розглядається симулятивна компонента прояву віртуальної політичної поведінки у суспільстві ризику. Визначено, що за допомогою соціальних мереж формується нова реальність, котра виступає дубляжем реального політичного життя сучасного індивіда. Важливим аспектом дослідження є врахування ролі віртуалізації сучасної політичної поведінки у суспільстві, сповненому ризиків як техногенного, так і природного характеру, перенасиченості інформації, підміни фактів та постnправди. Увага зосереджується на важливості ролі симулятивної компоненти політичної поведінки цифрового походження у формуванні не тільки її реального прояву, але й у будові політичної свідомості, що залишає відбиток на подальших політичних діях чи активностях сучасного індивіда. Особливо небезпечним уявляється інтеграція цієї компоненти із суспільством ризику, в якому ризики все частіше набувають величезних масштабів, адже маніпулятивні технології, котрими користуються політики чи окремі представники урядів, здійснюють потужний психологічний вплив на свідомість сучасного індивіда. Мова йде не просто про виборця, на котрого постійно стікає купа інформаційного бруду під час передвиборчої маніпуляції, а швидше про звичайного індивіда, котрий у ХХІ столітті настільки просякнутий неправдивою інформацією і її постійним потоком, що йому насправді важко розрізнити правду. Зрештою – індивідам перестала бути потрібною правда як цінність. Доводиться, що віртуалізація політичної поведінки сприяє її симуляції, котра полягає в уявній активній участі у політичному житті країни чи суспільства. Стверджується, що окремим компонентом такої поведінки є схильність людини до ірраціоналізму, низький опір маніпулятивним впливам, з одного боку, та активне використання представниками владних еліт соціальних мереж задля формування відповідного політичного мислення й політичної поведінки – з іншого. Ключові слова: ризик, суспільство ризику, віртуальна масова політична поведінка, небезпека, постіндустріальне суспільство, цифрові ризики, кібервійська.

В монографии рассматриваются теоретические, методологические и прикладные аспекты применения методов моделирования в политической науке. Изложение сконцентрировано на проблематике работы с двумя системными уровнями отражения политической реальности – цивилизационном и региональном. Изучаются конкретные особенности и разрабатываются пути применения приемов и методов математического моделирования применительно к задаче выявления особенностей электорального выбора в регионах России.

2014

Статья посвящена особенностям развития политико-культурного дискурса и проблеме интерпретации образа во французском искусстве плаката, рассматриваемом на примере творчества студии «Грапю». Существенное внимание в статье уделено истокам формирования художественной концепции студии, влиянию на ее творческий метод художественных взглядов ситуационистов и разработанных ими подходов к созданию социально и политически ориентированных произведений искусства. Освещаются история и культурный фон майских событий 1968 г. в Париже, давшие импульс к формированию мировоззренческой платформы и оригинального художественного языка группы «Грапю». Творчество французских плакатистов рассматривается в контексте «новой волны» графического дизайна, провозгласившей своими основными ориентирами стремление к экспериментам, пастиш, «слоистую» образность, «беспорядочную жизненность» форм, стимулирование воображения и обращение к подсознанию зрителя. Библиогр. 11 назв. Ил. 9. Ключевые слова: политико-культурный нарратив, майские события 1968 г. в Париже, риторика художественного образа, плакат, студия «Грапю», принципы ситуационистского искусства, методика détournement, «новая волна» графического дизайна, постмодернизм.

2018