ИСТОРИЯ ПСИХОЛОГИИ В РОССИИ :  КРАТКИЙ ОЧЕРК С АВТОРСКИМИ АКЦЕНТАМИ

Irina Sirotkina

ИСТОРИЯ ПСИХОЛОГИИ В РОССИИ : КРАТКИЙ ОЧЕРК С АВТОРСКИМИ АКЦЕНТАМИ

Abstract

В истории российской психологии различаются три основных периода, между которыми есть и разрывы, и преемственность: царистский, советский и современный. Научная психология в России начала складываться в контексте модернизации страны второй половины XIX в. и была связана с дискуссиями о природе человека и свободе воли, а ее институционализация происходила внутри университетов, в первую очередь на факультетах медицины, а затем – на отделениях философии. В советское время экспансия психологии продолжилась в тесной зависимости от политического контекста, что во многом определило судьбы отдельных исследователей (И.П. Павлова, Л.С. Выготского) и целых дисциплин (педология, психотехника).

Key takeaways

В отличие него, И.П.
К концу первого десятилетия ХХ в. академическая психология в России, как и в странах Западной Европы и Северной Америки, превратилась в область, где преподавание и исследования осуществлялись множеством разных способов, в разнообразных институциональных контекстах, с различными целями и при помощи целого набора практик.
В 1921-1922 гг., по приказу В.И.
Помогло и то, что личное участие в этом приняла жена В.И.
В общем и целом И.П.

Вступ. У першій половині ХХ ст. сформувалася думка, що психоаналіз і релігія є апріорі чужими один одному. Становленню цього стереотипу, зокрема, посприяла позиція фундатора психоаналізу-З. Фройда, який розглядав проблематику віри та релігії у світлі проявів індивідуального несвідомого та психології мас. У своїх роботах, зосереджених на проблемах аналізу суспільства, культури і релігії, як-от «Тотем і табу» (1913), «Майбутнє однієї ілюзії» (1927) та ін., З. Фройд припускав, що релігія починається там, де закінчується сила розуму та самосвідомість. Так, на його думку, якщо людина неспроможна за допомогою розуму впоратися з труднощами й ворожими силами, тоді вона вдається до ілюзорних «контрафектів», емоційне забарвлення яких допомагає придушити та взяти під контроль неприємні почуття. Аналізуючи психологічне коріння релігії, З. Фройд дійшов висновку, що її походження пов'язане з дитячим досвідом, коли дитина, зіштовхуючись із труднощами, зверталася по допомогу до свого батька, у силу і могутність якого непохитно вірила. Щоб не гнівити батька, дитина також підкорялася його волі та наказам. Це давало змогу дитині й надалі перебувати під опікою та захистом батька у складних життєвих ситуаціях. Таким чином, релігія, у розумінні З. Фройда, була яскравим прикладом дитячого неврозу нав'язливих станів, коли доросла людина, зіштовхуючись із труднощами, переймає поведінкові моделі раннього дитинства. Небезпека релігії, на думку З. Фройда, також полягала в тому, що вона вчить людей вірити в ілюзії і перешкоджає критичному мисленню, що приводить до збіднення інтелекту (Фройд, 2020). Попри атеїстичні погляди З. Фройда, детальне вивчення історії психоаналізу як методу дослідження й лікування душевного життя особистості дає змогу знайти точки дотику між вченням про несвідоме та пастирською психологією. Проблема єдності методів психоаналізу з педагогікою і пастирською психологією неодноразово була предметом дослідження європейських учених. Зокрема, ідеї поєднання глибинної психології і релігії пронизували творчу діяльність К. Г. Юнґа, Е. Фромма, Ж. Лакана та ін. При цьому найбільший внесок у розробку цієї теми зробив один із найкращих друзів З. Фройда-протестантський священик О. Пфістер. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Просвітницька робота О. Пфістера неодноразово викликала інтерес дослідників психоаналізу. У працях італійських дослідників Р. Калдін (Caldin, 2016) та А. Чінотті (Cinotti, 2020), а також у статті М. В. Паім да Сілви (Paim da Silva, 2021) було акцентовано увагу на педагогічній діяльності О. Пфістера, зокрема на створенні методу педагогічного аналізу. Свої релігійно-просвітницькі ідеї О. Пфістер найбільш повно розкрив у праці «Християнство і страх»

З позицій постнекласичної раціональності та пост-постмодерністських пошуків холістичного підходу до трактування психології особи як інтегрального суб’єкта життєздійснення висвітлено досвід застосування автобіографічного наративу в контексті управління і розв’язання складних (часто заміщених) конфліктів у організаційному середовищі вищої школи. Стверджується, що такий наратив конструюється суб’єктом як автором власного життя й інсайдером у царині унікального життєвого досвіду та репрезентанта особистісно значущих прагнень і цілей. Діалогічна інтенція автобіографічного наративу потребує достовірного опису суб’єктивної реальності Автора у спосіб первинного феноменологічного вчування – занурення у світ інтимних переживань і метафоричних кодів несвідомого і вторинного дискурсивного впорядкування описаних подій та їх оцінок шляхом розгляду індивідуальної історії в контексті реальних міжособистісних стосунків (інтерпретація для себе і тлумачення для Іншого власної версії прожитого і пережитого). Аргументовано аксіопсихологічні критерії валідності автобіографічного наративу як засобу ініціювання з боку керівника продуктивної діалогічної комунікації задля зміцнення здорових тенденцій розвитку освітньо-наукових організацій в контексті євроінтеграційних процесів, гармонізації персональних траєкторій професійно-кар’єрного зростання у межах первинного колективу; посилення особистої відповідальності за результати морального самовизначення в критичних ситуаціях; формування толерантності до невизначеності та готовності до ухвалення нестандартних рішень як можливості підтримати перспективні лінії розвитку, відкинувши ригідні, застарілі практики освітнього менеджменту.

Аннотация: Краткий авторский обзор состояния российской географии, выделяющий четыре базовых, заимствованных из западной науки, но порой оригинально перетолкованных или изолированно развивавшихся парадигмы. Это парадигмы комплексного естествознания, среды обитания, хорологическая и культурно-географическая. Для каждой из парадигм коротко описаны идейные и теоретические основания, воспринятые в российской науке, проанализированы перспективы взаимодействия с гуманитарными дисциплинами в поле исторической географии. Ключевые слова: география, историческая география, естествознание, физическая география, экономическая география, пространственный анализ, культурная география. В данном тексте автор не собирается давать очередной полный обзор истории географии, еѐ парадигм и методов, в силу того, что таковых написано довольно много 1 , в том числе в приложении к исторической географии 2. Основная задача статьи – дать общую характеристику географии в том виде, в каком с ней могут столкнуться российские историко-географы гуманитарного направления (преимущественно историки), т.е. в лицах, группах и доминирующих идеях, владеющих учѐными и научными коллективами. Соответственно, отправной точкой изложения будет состояние российской географии, еѐ подразделение на фракции и группы, идейный багаж, восходящий к тем или иным этапам развития европейской науки. Другие национальные географические традиции будут охарактеризованы лишь в той мере, в какой это будет необходимо для характеристики локального научного дискурса. Автор также исходит из того представления, что существование двух мало пересекающихся исторических географий – одной со стороны круга исторических дисциплин, другой со стороны географии не является нормальным. Оптимальным на наш взгляд было бы более дробное оформление междисциплинарного поля между историей и географией, но притом с большим числом взаимных пересечений основных наук и более частым сотрудничеством географов и историков. Именно поэтому изложение материала также будет попыткой рассказать о точках соприкосновения историков и географов и возможном общем языке.

This paper is the first full presentation of objects discovered in 1922 near Kyupria Village (today’s town of Primorsko). The find was made during the cleaning of a well named “Kachkata” located by the Stamoplo Swamp. In 1924 three vessels, six items made from bone and antler, and two stone tools reached Varna Archaeological Museum (today’s Department of Archaeology at the Varna Regional Museum of History). The analysis of those artefacts showed some of them (the vessels) dated to the Late Neolithic, whereas others (stone and bone battle axes) were from the Chalcolithic. An explanation for this age difference was sought in archived correspondence regarding the find between the Burgas State Forest Inspector and the Chairman of the Varna Archaeological Society (VAS). The information in their letters gives reason to assume the well was used for a long time in Antiquity, and that the objects ended up inside during different periods. The theory that they originate from a multi-layered settlement, whose layers were cut during excavation, appears to be untenable. In this regard, the information on the depth at which the objects were discovered should not be used to interpret changes in the level and the coastline of the Black Sea in prehistoric times. Burgas and Varna State Archive data show the complicated path along which the find was delivered to the museum. The objects were requested through the Burgas Regional Governor, but were delivered to Varna by Stoyan Dragulev, Secretary of the newly-founded branch of the Bulgarian National Maritime Association (BNMA) in Primorsko. He probably donated them on behalf of the young unit as a gesture of goodwill to management, which included Karel Škorpil, Chairman of the VAS, and his son-in-law, Ivan Mihaylov, who presided over the BNMA. This move may also have been influenced by personal motives, since Stoyan Dragulev’s brother Vasil, son-inlaw of Hristo Mirski, VAS member and former mayor of Varna, was a former student of K. Škorpil, with whom he maintained a close personal and professional relationship. V. Dragulev was a lawyer for K. Škorpil, his son and his daughter, Maria, and her husband, Ivan Mihailov, for the rest of his life; he was also a VAS member and later even joined its board.

В статье рассказывается об истории группы итальянцев Крыма. История группы до сих пор мало изучена и богата мифами и легендами. Проведенное комплексное историко-антропологическое, генетическое исследование общи-ны позволило развеять данные мифы, которые укоренились среди представи-телей общины и за ее пределами, а также позволило воссоздать историю ми-граций, их географию и причины. Историческая часть исследования основана на изучении источников и документов, найденных в российских и итальянских архивах. Была проведена работа с документами из Государственного архива Саратовской области ГАСО, из государственного архива Республики Крым, из Российского государственного военного архива РГВА г. Москва, в государ-ственных архивах г. Генуя, г. Неаполь, г. Бари, г. Турина, в Ватиканском се-кретном архиве. Не менее ценная и обширная информация была найдена в га-зетных и иными периодических изданий XIX-XX вв., хранившихся в российских и итальянских библиотечных фондах. Важное место также занимает рабо-та с материалами из семейных архивов потомков итальянских мигрантов. Часть найденных материалов представлена в этой статье. Особое место в статье занимает проблема численности общины, которая сегодня, как и в прошлом, трудно определима.

Log In

ИСТОРИЯ ПСИХОЛОГИИ В РОССИИ : КРАТКИЙ ОЧЕРК С АВТОРСКИМИ АКЦЕНТАМИ

Sign up for access to the world's latest research

Abstract

Key takeaways

Related papers

Related topics