ИСТОРИЯ НА ВЪЗГЛЕДИТЕ ЗА ПСИХОТЕРАПИЯТА

2016

В книге представлен обзор некоторых исторически сложившихся техник саморе гуляции, а также авторский комплекс психической саморегуляции эмоциональных состояний. Книга может быть полезной для тех, кто хочет научиться самостоятельно справлять ся с негативными эмоциями.

2012

В историята на българската наука периодът от освобождението от турско робство до 1912 г. е забележим със сериозния разцвет и пълното изразяване на свободата на науката в национален и личностен аспект. По това време е поставено началото на научната психология в страната. Основните школи и направления, формирали българската психологическа мисъл, са представени тук: Лайпцигската школа на В. Вундт, Педагогическата школа на Йена, Женевската школа на Е. Клапаред. Обсъжда се предмета на психологията в медицинските кръгове, както и преподаването на психология в средните и висшите училища. Представен е преглед на първите учебници по психология от български автори. Историческият и психологическият анализ се фокусира върху пълните творби на най-известните автори, които са работели през изучавания период.

САЖЕТАК. Настојање психологије да нас учини свеснијим наше сопствене приро-де доминантно, ако не и искључиво, се реализује кроз психотерапију. Психотерапија као praxis психологије, која само следи психолошку тео-рију и без ње тешко да се може тако звати, умногоме је зависна од вла-дајућих друштвених кретања и доминантног облика патологије који се у њима јављају. То што теоријски видови многих облика патологије ни-су до краја схваћени не дају право за одустајање од трагања за несве-сним силама које одређују субјект. Доминирајуће тенденције у дана-шњој психологији не само да не иду на руку психотерапији, већ су ди-ректно усмерене против ње. Барем против оне психотерапије која пола-зи од расцепљеног субјекта, унутрашњег простора на којем су телесне и перцептивне сензације, морална правила, расположења депресије и све остало што зовемо " менталним ". Велика опасност која се наднела над делатност психотерапије долази од стране и фармакологије и ко-гнитивизама (лат. cognitio – " сазнање ") и интелектуалне душе. Изјед-начавање духа и мозга чини психотерапију непотребном у односу на фармакологију чија моћ утицаја на свако одступање и сваку патњу пос-таје одлучујућа. То што се у самој психологији скраћује дуги и неизвес-тан пут спознаје менталног на начин који не одговара природи " пси-хичког " чини се да је замењен оним настојањима која су заокупљена само питањем науке. То што не постоји свеобухватна теорија осећања

Педагошка психологија се као самостална научна дисциплина јавља почетком 20. века. Њеним оснивачем сматра се Едвард Ли Торндајк. Битни за развој педагошке психологије су: Јан Амос Коменски, Жан Жак Русо, Јохан Хајнрих Песталоци, Јохан Хајнрих Хербарт, Џон Дјуи, Едвард Клапаред.

Кратка содржина Целта на овој труд е да се покаже дали историската наука има потреба од пси-хологијата. Нашите истражувања, кои се базираат на пишувањата на историчарите, потврдуваат дека историската наука има потреба од психологијата. Одреден број на историчари не се согласуваат со користењето на другите науки за потребите на ис-ториската наука, но во последно време сè поголем број сметаат дека самата наука не треба да биде наука сама за себе и пожелно е да користи и сознанија од другите науки. На почетокот на 20 век една група историчари пишуваат дека историската на-ука, особено во истражувањата, имала потреба од користење на другите науки со цел пообјективно да бидат прикажани процесите во минатото, но и улогата на човекот во истите. Во таа насока, германскиот историчар, кој се смета за основач на т.н. култур-на историја, Карл Ламбрехт забележал дека модерната историска наука пред сè била општествено-психолошка наука. Сепак, најголем поборник за вклучување на психоло-гијата како неопходен дел од историските истражувања бил францускиот историчар Лисиен Февр, еден од основачите на познатата школа "Анал", кој сметал дека било неопходно историчарите и психолозите да соработуваат. Тој дури се залагал и за соз-давање историска психологија, како посебен правец во историската наука. Развојот на историската наука довел до создавање нов правец-психоисторија, кој и денес е предмет на различни толкувања од страна на историчарите. Може да се заклучи дека во насока на унапредување на истражувањата во историската наука, неопходно е да се користат сознанијата од повеќе психолошки дисциплини.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), 2022

Здійснено спробу створення концептуальних основ інтонування крізь призму музично-психологічних підходів, виявлених в історії музикознавчих уявлень, що сягають античних музично-філософських систем та торкаються сучасних наукових поглядів на вказане явище. З цією метою проаналізовано античне поняття етосу музики з точки зору відображення у ньому напруження і розрядки, характерних для інтонування. У процесі дослідження проаналізовано низку музично-психологічних концепцій. Зокрема, пояснення психологічних першопричин інтонування вбачаються у концепції «емоційно-психологічного коду» В. Леві, а саме – у переконанні, що перегукується з ідеєю Г. Спенсера про роль інтонаційного фактору у походженні музичного мистецтва, і полягає у тому, що той чи інший звук і поєднання звуків, які складають інтонації, співвідносяться з тими чи іншими емоціями. Важливу увагу також приділено концепції Н. Шнайдера, в якій обґрунтовано «емоційно-інтонаційний колорит» або «забарвлення емоційного напруження». У ре...

века я старался помочь самым разным людям: детям, подросткам и взрослым в учебных, профессиональных, личных и супружеских проблемах; "нормальным", "невротикам" и "душевнобольным" (я ставлю кавычки, чтобы показать, что все эти ярлыки вводят в заблуждение). Я помогал тем, кто приходил за помощью, и тем, кого ко мне присылали; тем, у кого были небольшие проблемы, и тем, кто совершенно отчаялся и потерял надежду в жизни. Считаю, мне очень повезло, что у меня была возможность близко узнать такое множество разных людей.

2014

У статті подається психологічна інтерпретація антропного принципу, спрямована на вдосконалення і розвиток науково-психологічної картини світу, аналізується його світоглядний потенціал у висвітленні питань історії психології та концептуальних проблем антропопсихогенезу. Суб'єктивний аспект антропного принципу пов'язується із пізнавальним процесом, аналізуються гносеологічні передумови його вивчення. Наголошується на значенні постнекласичної раціональності, яка дозволяє подивитись на класичну спадщину через призму сучасності і пошукати нове в старому.

2016

The articledescribes the activities of the employees of O.I.Yushchenko psychiatric hospital in Vinnytsa, who helped improve the organizational structureof the psychiatric andpsychological assistance, promoted labor psychotherapy, andspread psychological literacyamong the people of Podillya, taking into consideration thebasic postulatesof naturalsciences in the period in question. The system of relationsestablished between the mentally handicapped and the people around them which consisted in the acceptance of the mentally ill as individuals and assistancetotheir development,elaboratingthesystemoffacilities tomaintain andprovidefor the psychical healthofthe individualat the appropriate level, has been investigated. The authordeterminesthe preconditions for the formation and developmentofpsychological scienceintheperiod under review noted for supervision, study, andacquisitionofnatural scientificexperience. The accumulated archival materials and statistical data have been further examined, thus helpingtoclassifypsychicaldiseases and improvetheorganizationalstructureofthe psychological and psychiatric assistance,and extend the scope of applicationoflabor psychotherapy throughout the area takingintoaccountthebasicpostulatesofthe naturalsciences. The articleanalysesthe natural scientific direction of the first programs and research charts of the psyche ofthe mentallyhandicappedinthe hospital’s historyanddescribes attempts todifferentiate between mental affection andpsychical healthofthe population. An insight is given into thetasksofconsultationsanddiagnosticworkwiththe mentallyhandicappedintheperiod under review, including the psychicalhealthissue related to the protection of the Podillya populationin the late 19th andearly 20th centuries.

Deleted Journal, 2023

Вступ. У першій половині ХХ ст. сформувалася думка, що психоаналіз і релігія є апріорі чужими один одному. Становленню цього стереотипу, зокрема, посприяла позиція фундатора психоаналізу-З. Фройда, який розглядав проблематику віри та релігії у світлі проявів індивідуального несвідомого та психології мас. У своїх роботах, зосереджених на проблемах аналізу суспільства, культури і релігії, як-от «Тотем і табу» (1913), «Майбутнє однієї ілюзії» (1927) та ін., З. Фройд припускав, що релігія починається там, де закінчується сила розуму та самосвідомість. Так, на його думку, якщо людина неспроможна за допомогою розуму впоратися з труднощами й ворожими силами, тоді вона вдається до ілюзорних «контрафектів», емоційне забарвлення яких допомагає придушити та взяти під контроль неприємні почуття. Аналізуючи психологічне коріння релігії, З. Фройд дійшов висновку, що її походження пов'язане з дитячим досвідом, коли дитина, зіштовхуючись із труднощами, зверталася по допомогу до свого батька, у силу і могутність якого непохитно вірила. Щоб не гнівити батька, дитина також підкорялася його волі та наказам. Це давало змогу дитині й надалі перебувати під опікою та захистом батька у складних життєвих ситуаціях. Таким чином, релігія, у розумінні З. Фройда, була яскравим прикладом дитячого неврозу нав'язливих станів, коли доросла людина, зіштовхуючись із труднощами, переймає поведінкові моделі раннього дитинства. Небезпека релігії, на думку З. Фройда, також полягала в тому, що вона вчить людей вірити в ілюзії і перешкоджає критичному мисленню, що приводить до збіднення інтелекту (Фройд, 2020). Попри атеїстичні погляди З. Фройда, детальне вивчення історії психоаналізу як методу дослідження й лікування душевного життя особистості дає змогу знайти точки дотику між вченням про несвідоме та пастирською психологією. Проблема єдності методів психоаналізу з педагогікою і пастирською психологією неодноразово була предметом дослідження європейських учених. Зокрема, ідеї поєднання глибинної психології і релігії пронизували творчу діяльність К. Г. Юнґа, Е. Фромма, Ж. Лакана та ін. При цьому найбільший внесок у розробку цієї теми зробив один із найкращих друзів З. Фройда-протестантський священик О. Пфістер. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Просвітницька робота О. Пфістера неодноразово викликала інтерес дослідників психоаналізу. У працях італійських дослідників Р. Калдін (Caldin, 2016) та А. Чінотті (Cinotti, 2020), а також у статті М. В. Паім да Сілви (Paim da Silva, 2021) було акцентовано увагу на педагогічній діяльності О. Пфістера, зокрема на створенні методу педагогічного аналізу. Свої релігійно-просвітницькі ідеї О. Пфістер найбільш повно розкрив у праці «Християнство і страх»