Доктор філософії

Доктор філософії

Диплом доктора філософії Колумбійського університету
Абревіатура	PhD, DPhil
Тип	Післядипломна освіта (третій рівень вищої освіти)
Тривалість навчання	Від 3 до 8 років
Передумови	Бакалавр Магістр (залежить від країни та закладу)

Запит «PhD» перенаправляє сюди; див. також PHD.

Доктор філософії (PhD, DPhil; лат. philosophiae doctor або лат. doctor in philosophia) — термінальний ступінь, який зазвичай позначає найвищий рівень академічних досягнень у певній дисципліні та присуджується після проходження курсу післядипломного навчання та проведення оригінального дослідження. Назва ступеня найчастіше скорочується як PhD (або іноді Ph.D. у Північній Америці) і вимовляється як три окремі літери (пі-ейч-ді). Оксфордський університет використовує альтернативну абревіатуру «DPhil».

Ступені PhD присуджуються за програмами в усьому спектрі академічних галузей. Оскільки це здобутий дослідницький ступінь, від тих, хто навчається на PhD, вимагається створення оригінального дослідження, яке розширює межі знань, зазвичай у формі дисертації, а в деяких випадках — захист своєї роботи перед комісією інших експертів у цій галузі. Захист полягає в обґрунтуванні перед науковою спільнотою значущості цієї наукової роботи, її актуальності та відповідності академічній доброчесності, демонстрації її належного оформлення та можливості використання для вирішення певної проблеми. У багатьох сферах здобуття ступеня доктора філософії зазвичай є необхідною умовою для працевлаштування як університетського професора, дослідника чи науковця.

В Україні доктор філософії є третім рівнем вищої освіти та першим науковим ступенем водночас. Доктор філософії присуджується з певної спеціальності, формулюючись для особи як «доктор філософії з [назва спеціальності]». Для здобуття цього наукового ступеня особа повинна пройти навчання в аспірантурі та захистити дисертацію у спеціалізованої вченої ради. Подібний термін — доктор мистецтва, — науково-творчий ступінь, який присуджується за результатами навчання у творчій аспірантурі.

Визначення

Доктор філософії в повному академічному одязі, Оксфорд

У контексті ступеня доктора філософії та інших подібних ступенів термін «філософія» не стосується галузі чи навчальної дисципліни філософії, а використовується в ширшому значенні відповідно до свого оригінального грецького значення — «любов до мудрості». У більшій частині Європи всі галузі (включно з історією, філософією, суспільними науками, математикою та натурфілософією — пізніше відомою як природничі науки), окрім теології, права та медицини (так звані професійні, прикладні чи технічні навчальні програми), традиційно називалися філософією, а в Німеччині та інших країнах Європи базовий факультет вільних мистецтв був відомий як «філософський факультет».

Кандидат на здобуття ступеня доктора філософії повинен подати проєкт або дисертацію, що часто складається з масиву оригінальних академічних досліджень, які в принципі гідні публікації в рецензованому науковому журналі. У багатьох країнах кандидат повинен захищати цю роботу перед комісією експертів, призначених університетом. Університети іноді присуджують інші типи докторських ступенів, окрім доктора філософії, такі як доктор музичних мистецтв (DMA) для музичних виконавців, доктор юридичних наук (SJD) для юристів-вчених та доктор освіти (EdD) для досліджень у галузі освіти. У 2005 році Європейська асоціація університетів визначила «Зальцбурзькі принципи» – 10 основних принципів для ступенів третього циклу (докторських ступенів) у рамках Болонського процесу.

Конкретні вимоги до здобуття ступеня PhD значно різняться залежно від країни, навчального закладу та періоду часу: від дослідницьких ступенів початкового рівня до вищих докторатів. Під час навчання, яке веде до здобуття ступеня, студента називають докторантом або студентом PhD (PhD student); студент, який завершив усі необхідні курсові роботи та відповідні іспити і працює над своєю дисертацією, іноді називається кандидатом у доктори (doctoral candidate або PhD candidate). Студент, який досягає цього рівня, може отримати ступінь кандидата філософії у деяких установах або може отримати ступінь магістра на шляху (en route) до докторського ступеня. Іноді цей статус також розмовно називають «ABD», що означає «все, крім дисертації» (All But Dissertation). Випускники PhD можуть пройти постдокторантуру в процесі переходу від навчання до отримання постійного контракту (tenure).

Група нових випускників PhD зі своїми професорами у Вустерському політехнічному інституті в місті Вустер, Массачусетс

Особи, які здобули ступінь доктора філософії, використовують звання Доктор (часто скорочується як «Dr» або «Dr.»), хоча етикет, пов'язаний із цим використанням, може залежати від професійної етики конкретної наукової галузі, культури чи суспільства. До тих, хто викладає в університетах або працює в академічній, освітній чи дослідницькій сферах, зазвичай звертаються за цим званням «професійно та соціально у привітаннях чи розмові». Альтернативно, власники ступеня можуть використовувати постномінальні літери, такі як «Ph.D.», «PhD» або «DPhil», залежно від установи, що його присудила. Однак традиційно вважається неправильним використовувати звання та постномінальні літери разом, хоча практика використання в цьому відношенні з часом еволюціонувала.

Історія

Середньовічна та ранньомодерна Європа

Перший докторський ступінь був присуджений у Паризькому університеті близько 1150 року. В університетах Середньовічної Європи навчання було організовано на чотирьох факультетах: базовому факультеті мистецтв та трьох вищих факультетах — теології, медицини та права (канонічне право та цивільне право). Докторські ступені на вищих факультетах значно відрізнялися від сучасного ступеня PhD тим, що вони присуджувалися за поглиблене вивчення (ерудицію), а не за оригінальні дослідження. Не вимагалося жодної дисертації чи оригінальної роботи, лише тривале перебування (резидентура) та іспити.

Усі ці факультети присуджували проміжні ступені (бакалавр мистецтв, теології, права та медицини) і кінцеві ступені. Спочатку звання магістра та доктора використовувалися як взаємозамінні для кінцевих ступенів — звання Доктор було лише формальністю, що надавалася викладачеві/магістру мистецтв — але до пізнього Середньовіччя терміни Магістр мистецтв і Доктор теології/богослов'я, Доктор права та Доктор медицини стали стандартними в більшості місць (хоча в німецьких та італійських університетах термін Доктор використовувався для всіх факультетів).

Окрім цих ступенів, існував ліценціат. Спочатку це була ліцензія на викладання, що присуджувалася єпархією, в якій знаходився університет, незадовго до присудження ступеня магістра або доктора, але пізніше вона еволюціонувала в самостійний академічний ступінь, зокрема в континентальних університетах.

Повний курс навчання міг, наприклад, послідовно привести до ступенів бакалавра мистецтв, ліценціата мистецтв, магістра мистецтв або бакалавра медицини, ліценціата медицини чи доктора медицини, але до ранньомодерної епохи з цього правила існувало багато винятків. Більшість студентів залишали університет, не ставши магістрами мистецтв, тоді як регулярне духовенство (члени чернечих орденів) могли взагалі пропустити факультет мистецтв.

Освітні реформи в Німеччині

Ця ситуація змінилася на початку 19 століття завдяки освітнім реформам у Німеччині, що найяскравіше втілилися в моделі Берлінського університету, заснованого в 1810 році та підконтрольного прусському уряду. Факультет мистецтв, який у Німеччині називався філософським факультетом, почав вимагати внеску в дослідження, підтвердженого дисертацією, для присудження свого кінцевого ступеня, який отримав назву Доктор філософії (скорочено Ph.D.) — спочатку це був просто німецький еквівалент ступеня магістра мистецтв. Тоді як у Середньовіччі факультет мистецтв мав фіксовану навчальну програму, засновану на тривіумі та квадривіумі, до 19 століття він охопив усі курси навчання з предметів, які зараз зазвичай називають природничими та гуманітарними науками. Професори гуманітарних і природничих наук зосередилися на своїх передових дослідженнях.

Ці реформи виявилися надзвичайно успішними, і досить швидко німецькі університети почали приваблювати іноземних студентів, зокрема зі Сполучених Штатів. Американські студенти їхали до Німеччини, щоб отримати ступінь PhD після здобуття ступеня бакалавра в американському коледжі. Ця практика була настільки впливовою, що її імпортували до Сполучених Штатів, де в 1861 році Єльський університет почав присуджувати ступінь PhD молодим студентам, які після здобуття ступеня бакалавра завершили встановлений курс аспірантури та успішно захистили дисертацію, що містила оригінальні дослідження в галузі природничих або гуманітарних наук. У Німеччині назва докторату була адаптована після того, як філософський факультет почав розділятися — наприклад, Dr. rer. nat. для докторатів на факультеті природничих наук — але в більшій частині англомовного світу назва «Доктор філософії» збереглася для дослідницьких докторських ступенів у всіх дисциплінах.

Ступінь доктора філософії та подібні нагороди поширилися по всій Європі у 19-му та на початку 20-го століть. Цей ступінь був запроваджений у Франції у 1808 році, заміна дипломів як найвищого академічного ступеня; у Росії в 1819 році, коли ступінь доктора наук, приблизно еквівалентний доктору філософії (PhD), поступово почав замінювати диплом спеціаліста, приблизно еквівалентний магістратурі (MA), як найвищий академічний ступінь; та в Італії в 1980-х роках, коли докторські ступені поступово почали замінювати лауреат (Laurea) як найвищий академічний ступінь.

Історія у Сполученому Королівстві

Новий випускник PhD з Бірмінгемського університету у докторському береті тисне руку канцлеру.

Дослідницькі ступені вперше з'явилися у Сполученому Королівстві наприкінці XIX століття у вигляді Доктора науки (Doctor of Science, DSc або ScD) та інших подібних «вищих докторатів». Лондонський університет запровадив DSc у 1860 році, але як курс поглибленого вивчення, що йшов безпосередньо за BSc, а не як дослідницький ступінь. Першим вищим докторатом у сучасному розумінні став DSc Даремського університету, запроваджений у 1882 році.

Незабаром його приклад наслідували інші університети, зокрема Кембриджський університет, який заснував свій ScD того ж року, та Лондонський університет, що перетворив свій DSc на дослідницький ступінь у 1885 році. Однак це були дуже високі (просунуті) ступені, а не ступені дослідницької підготовки на рівні PhD. Гарольд Джеффріс казав, що отримання кембриджського ScD було «більш-менш еквівалентним висуненню до Королівського товариства».

У 1917 році був запроваджений сучасний ступінь PhD за зразком американської та німецької моделей, який швидко став популярним як серед британських, так і серед іноземних студентів. Дещо старіші ступені доктора науки (Doctor of Science) та доктора літератури/листів (Doctor of Literature/Letters) все ще існують у британських університетах; разом із набагато старішими ступенями доктора богослов'я (DD), доктора музики (DMus), доктора цивільного права (DCL) та доктора медицини (MD) вони утворюють вищі докторати, але, окрім почесних ступенів, присуджуються нечасто.

В англійських (але не шотландських) університетах факультет мистецтв став домінантним на початку 19 століття. Дійсно, вищі факультети значною мірою атрофувалися, оскільки медична підготовка перемістилася до навчальних лікарень, юридична підготовка для системи загального права забезпечувалася судовими іннами (за деякими незначними винятками, див. Doctors' Commons), і небагато студентів проходили формальне навчання з теології. Це контрастувало із ситуацією в континентальних європейських (і шотландських) університетах того часу, де підготовчу роль факультету філософії чи мистецтв значною мірою перебрала на себе середня освіта: у сучасній Франції бакалавріат (Baccalauréat) є іспитом, що складається наприкінці навчання в середній школі. Реформи в Університеті Гумбольдта перетворили факультет філософії чи мистецтв (і його пізніших наступників, таких як факультет природничих наук) з нижчого факультету на факультет, що стоїть на одному рівні з юридичним та медичним.

Подібні події відбулися в багатьох інших університетах континентальної Європи, і принаймні до реформ на початку XXI століття багато європейських країн (наприклад, Бельгія, Іспанія та скандинавські країни) мали на всіх факультетах потрійні структури ступенів: бакалавр (або кандидат) – ліценціат – доктор, на відміну від бакалавр – магістр – доктор; однак значення різних ступенів відрізнялося від країни до країни. Донині це також стосується папських ступенів з теології та канонічного права; наприклад, у священному богослов'ї це ступені бакалавра священного богослов'я (STB), ліценціата священного богослов'я (STL) та доктора священного богослов'я (STD), а в канонічному праві: бакалавр канонічного права (JCB), ліценціата канонічного права (JCL) та доктора канонічного права (JCD).

Історія у США

До середини XIX століття вчені ступені не були критерієм для отримання професорської посади в більшості коледжів. Ситуація почала змінюватися, коли більш амбітні науковці з провідних шкіл вирушали до Німеччини на один-три роки, щоб отримати ступінь PhD в галузі природничих або гуманітарних наук. У Сполучених Штатах повільно виникали магістерські та докторські школи (graduate schools). У 1852 році перший почесний ступінь PhD в країні був присуджений у Бакнеллському університеті в Льюїсбурзі, Пенсільванія, Ебенезеру Ньютону Елліотту. Через дев'ять років, у 1861 році, Єльський університет присудив три ступені PhD: Юджину Скайлеру з філософії та психології, Артуру Вільямсу Райту з фізики та Джеймсу Моррісу Вітону-молодшому з класичної філології.

Протягом наступних двох десятиліть Гарвардський університет, Нью-Йоркський університет, Принстонський університет та Пенсільванський університет також почали присуджувати цей ступінь. Значні зрушення в бік післядипломної освіти були передбачені відкриттям Університету Кларка в 1887 році, який пропонував лише аспірантські програми, та Університету Джонса Гопкінса, який зосередився на своїй програмі PhD. До 1890-х років Гарвард, Колумбійський університет, Мічиган і Вісконсин розбудовували великі програми післядипломної освіти, випускників яких наймали нові дослідницькі університети. До 1900 року щорічно присуджувалося 300 ступенів PhD, більшість із них — шістьма університетами. Більше не було потреби навчатися в Німеччині. Однак половина закладів, що присуджували зароблені ступені PhD у 1899 році, були бакалаврськими закладами, які надавали ступінь за роботу, виконану поза кампусом. Ступені, присуджені університетами без легітимних програм PhD, становили близько третини з 382 докторатів, зафіксованих Міністерством освіти США в 1900 році, з яких ще 8–10 % були почесними. Присудження PhD як почесного ступеня було заборонено Опікунською радою Університету штату Нью-Йорк у 1897 році. Це мало загальнонаціональний вплив, і після 1907 року в Сполучених Штатах щороку присуджувалося менш як 10 почесних PhD. Останній підтверджений ступінь PhD, присуджений honoris causa, отримав у 1937 році Бінг Кросбі від Університету Гонзага.

На початку 20-го століття університети США мали низький авторитет на міжнародному рівні, і багато американських студентів все ще їздили до Європи за ступенями PhD. Відсутність централізованої влади означала, що будь-хто міг заснувати університет і присуджувати PhD. Це призвело до створення Асоціації американських університетів 14-ма провідними дослідницькими університетами (які випускали майже 90 % із приблизно 250 легітимних дослідницьких докторатів, присуджених у 1900 році), однією з головних цілей якої було «підняти думку за кордоном про наш власний докторський ступінь».

У Німеччині національний уряд фінансував університети та дослідницькі програми провідних професорів. Професорам, які не були затверджені Берліном, було неможливо готувати аспірантів. У Сполучених Штатах, на противагу цьому, як приватні, так і державні університети були незалежними від федерального уряду. Незалежність була високою, але фінансування — низьким. Прорив стався завдяки приватним фондам, які почали регулярно підтримувати дослідження в галузі природничих наук та історії; великі корпорації іноді підтримували інженерні програми. Постдокторська стипендія була заснована Фондом Рокфеллера в 1919 році. Тим часом провідні університети у співпраці з науковими товариствами створили мережу наукових журналів. «Публікуйся або помри» (Publish or perish) стало формулою для просування викладачів у дослідницьких університетах. Після Другої світової війни державні університети по всій країні значно розширили набір на бакалаврат і охоче додавали дослідницькі програми, що вели до отримання магістерських або докторських ступенів. Їхні викладачі магістратури та аспірантури повинні були мати відповідний список публікацій та дослідницьких грантів. Наприкінці XX століття принцип «публікуйся або помри» набував усе більшого значення в коледжах та невеликих університетах.

За сучасності ступінь доктора філософії необхідний, щоб займати деякі посади. Так, у США PhD потрібен для того, щоб викладати в університетах. Часто особа, що має ступінь доктора філософії, отримує надбавки до заробітної плати. Разом з тим, згідно з дослідженням журналу «The Economist» 2012 року, лише 20 % докторів філософії працюють за спеціальністю.

Вимоги

Південноафриканський випускник PhD (праворуч, у церемоніальній мантії)

Детальні вимоги для присудження ступеня PhD різняться в усьому світі та навіть від закладу до закладу. Іноді для вступу на програму PhD від студента вимагається наявність ступеня з відзнакою (Honours degree) або ступеня магістра з високими академічними показниками. У Канаді, Індії, Швеції та Данії, наприклад, багато університетів вимагають виконання курсових робіт на додаток до досліджень для здобуття ступеня PhD. В інших країнах (таких як Велика Британія) такої умови, як правило, немає, хоча це залежить від університету та галузі. Деякі окремі університети чи факультети встановлюють додаткові вимоги до студентів, які ще не мають ступеня бакалавра або еквівалентного чи вищого ступеня. Для того, щоб подати успішну заяву на вступ до докторантури, часто потрібні копії академічних довідок, рекомендаційні листи, дослідницька пропозиція та мотиваційний лист. Більшість університетів також запрошують на спеціальну співбесіду перед зарахуванням.

Кандидат повинен подати проєкт або дисертацію, що часто складається з масиву оригінальних академічних досліджень, які в принципі гідні публікації в рецензованому контексті. Крім того, деякі програми PhD, особливо в галузі природничих наук, вимагають від однієї до трьох опублікованих статей у рецензованих журналах. У багатьох країнах кандидат повинен захистити цю роботу перед комісією експертів-екзаменаторів, призначених університетом; у деяких країнах цей захист є відкритим для громадськості, а в інших проводиться приватно; у деяких країнах дисертація розглядається групою експертів-екзаменаторів, які визначають, чи є дисертація в принципі прохідною, та вказують на будь-які питання, які необхідно вирішити, перш ніж дисертація буде зарахована.

Деякі університети в неангломовному світі почали переймати стандарти, подібні до стандартів англомовного ступеня PhD, для своїх дослідницьких докторатів (див. Болонський процес).

Традиційно вимагається, щоб студент або кандидат PhD навчався на кампусі під пильним наглядом. Зважаючи на популярність дистанційної освіти та технологій електронного навчання, деякі університети тепер приймають студентів, зарахованих на дистанційну форму навчання за сумісництвом (part-time).

У програмі «сендвіч-PhD» (sandwich PhD) кандидати PhD не проводять весь період навчання в одному університеті. Натомість кандидати PhD проводять перший і останній періоди програми у своїх рідних університетах, а в проміжках проводять дослідження в іншій установі або виконують польові дослідження. Іноді «сендвіч-PhD» присуджується двома університетами спільно.

Існує можливість розширити галузь дослідження, якою займається студент PhD, шляхом додавання додаткового предмета (майнору) з іншої дисципліни.

Значення та критика

Кар'єра в академічному середовищі, як правило, вимагає наявності ступеня PhD, хоча в деяких країнах можна досягти відносно високих посад і без доктора У Північній Америці від професорів усе частіше вимагають наявності PhD, і відсоток викладачів із PhD може використовуватися як показник у рейтингах університетів.

Мотивація також може включати підвищення зарплати, але в багатьох випадках цього не відбувається. Дослідження Бернарда Г. Кейсі з Ворікського університету (Велика Британія) свідчить, що в усіх галузях PhD забезпечує надбавку до заробітку на 26 % порівняно з неакредитованими випускниками, але він зазначає, що ступінь магістра вже дає надбавку в 23 %, а бакалавра — 14 %. Хоча це невелика віддача для окремої особи (або навіть загальний дефіцит, якщо врахувати плату за навчання та втрачений заробіток під час підготовки), він стверджує, що існують значні переваги для суспільства від додаткової дослідницької підготовки. Однак деякі дослідження показують, що працівники з надмірною кваліфікацією часто менш задоволені та менш продуктивні на своїй роботі. З цими труднощами все частіше стикаються випускники професійних освітніх програм, наприклад, юридичних шкіл, які шукають роботу. Студентам PhD може знадобитися брати кредити для здобуття ступеня.

Ступінь PhD іноді вважається необхідною кваліфікацією в певних сферах зайнятості, наприклад, в аналітичних центрах із питань зовнішньої політики: у 2013 році журнал U.S. News & World Report писав, що «[я]кщо наявність хоча б ступеня магістра є обов'язковою (de rigueur) у вашингтонському світі зовнішньої політики, не дивно, що багато хто починає відчувати, що PhD є необхідною ескалацією, ще одним випадком дорогого сигналізування потенційним роботодавцям». Подібним чином у статті про державну службу Австралії зазначається, що «креденціалізм на державній службі призводить до різкого збільшення кількості посад для випускників, які дістаються власникам PhD, а магістерські ступені стають базовою кваліфікацією початкового рівня».

У 2010 році видання The Economist опублікувало статтю, у якій наводилися різні критичні зауваження щодо стану програм PhD. Серед них був прогноз економіста Річарда Б. Фрімена, який, спираючись на дані до 2000 року, передбачав, що лише 20 % студентів PhD у галузі наук про життя отримають посаду викладача в США, і що в Канаді 80 % наукових співробітників-постдокторантів заробляють менше або стільки ж, скільки середньостатистичний будівельник (38 600 доларів на рік). Згідно зі статтею, дефіцит володарів PhD спостерігається лише в країнах, що найшвидше розвиваються (наприклад, у Китаї чи Бразилії). У 2022 році журнал Nature повідомив, що заробітна плата студентів PhD у галузі біологічних наук у США не покриває витрат на проживання.

Система вищої освіти США часто пропонує мало стимулів для того, щоб студенти швидко проходили програми PhD, і навіть може надавати стимули для їх уповільнення. Щоб протидіяти цій проблемі, Сполучені Штати в 1970 році запровадили ступінь доктора мистецтва за початкового фінансування від Фонду Карнеґі за покращення викладання. Метою ступеня доктора мистецтв було скоротити час, необхідний для здобуття ступеня, зосередившись на педагогіці, а не на дослідженнях, хоча доктор мистецтв усе ще містить значний дослідницький компонент. Німеччина є однією з небагатьох країн, які вирішують ці проблеми, і робить це шляхом переосмислення програм PhD як підготовки до кар'єри поза академічним середовищем, але все ж на посадах високого рівня. Цей розвиток можна побачити у великій кількості власників PhD, як правило, з галузей права, інженерії та економіки, на найвищих корпоративних та адміністративних посадах.

Марк К. Тейлор у 2011 році на сторінках журналу Nature висловив думку, що повна реформа програм PhD майже в кожній галузі необхідна в США, і що тиск задля впровадження необхідних змін має виходити з багатьох джерел (студентів, адміністраторів, державного та приватного секторів тощо). Інші статті в Nature також розглядали питання реформи PhD.

Фрімен Дайсон, тодішній почесний професор Інституту перспективних досліджень у Принстоні, був противником системи докторських дисертацій і не мав ступеня доктора філософії.

Ступені за країною

ЮНЕСКО у своїй Міжнародній стандартній класифікації освіти (МСКО) зазначає, що: «Програми, які класифікуються на рівні 8 МСКО, у світі називаються по-різному, наприклад, PhD, DPhil, D.Lit, D.Sc, LL.D, Доктор або подібними термінами. Однак програми зі схожою назвою „доктор“ повинні включатися до рівня 8 МСКО лише в тому випадку, якщо вони відповідають критеріям, описаним у Параграфі 263. З метою міжнародного порівняння для позначення рівня 8 МСКО використовується термін „докторський або еквівалентний“».

Національні варіації

У німецькомовних країнах, більшості країн Східної Європи, державах-наступницях колишнього Радянського Союзу, більшій частині Африки, Азії та багатьох іспаномовних країнах відповідний ступінь доктора філософії називається просто «Доктор» (Doktor), а предметна галузь виділяється латинським суфіксом (наприклад, «Dr. med.» для лат. Doctor medicinae, Доктор медицини; «Dr. rer. nat.» для лат. Doctor rerum naturalium, Доктор природничих наук; «Dr. phil.» для лат. Doctor philosophiae, Доктор філософії; «Dr. iur.» для лат. Doctor iuris, Доктор права).

Україна

В Україні, починаючи з 2016 року, доктор філософії (PhD) є третім і найвищим освітнім рівнем і першим науковим ступенем. PhD присуджується на знак визнання значного внеску в наукові знання, започаткування нових напрямів і бачень у науці. Ступінь PhD є обов'язковою умовою для того, щоб очолити університетську катедру в Україні. Після отримання PhD власник цього ступеня може вирішити продовжити навчання і отримати постдокторський ступінь під назвою «Доктор наук» (DSc, укр. Доктор наук), який є другим і найвищим науковим ступенем в Україні.

Диплом колишнього кандидата наук, що прирівнюється до українського диплома доктора філософії.

Ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вченою радою закладу вищої освіти або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді;

Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад'юнктурі). Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді;

Нормативний термін підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад'юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30—60 кредитів ЄКТС;

Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність. Наукові установи можуть також здійснювати підготовку докторів філософії за освітньо-науковою програмою, узгодженою із закладом вищої освіти. У такому разі наукова складова такої програми здійснюється у науковій установі, а освітня складова — у закладі вищої освіти;

У дипломі доктора філософії зазначаються назва закладу вищої освіти (наукової установи), у якому здійснювалася підготовка, назва закладу вищої освіти (наукової установи), у спеціалізованій вченій раді якого (якої) захищено наукові досягнення, а також назва кваліфікації, що складається з інформації про здобутий особою науковий ступінь, галузь знань та/або спеціальність;

У назві кваліфікації зазначаються ступінь доктора філософії та галузь знань (доктор філософії в галузі біології тощо). У разі якщо дисертаційне дослідження виконано в суміжних галузях знань, ступінь доктора філософії присуджуються у провідній галузі із зазначенням міжгалузевого характеру роботи;

Невід'ємною частиною диплома доктора філософії є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома міститься інформація про результати навчання особи, що складається з інформації про назви дисциплін, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

1 липня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про вищу освіту», яким внесено зміни щодо наукових ступенів в Україні. Закон набрав чинності 6 вересня 2014 року. Науковий ступінь кандидата наук, після набрання чинності цим Законом, прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії як першого наукового ступеня.

21 жовтня 2020 року, Уряд України ухвалив проєкт змін до постанов КМУ від 27 липня 2016 р. № 567 «Деякі питання діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» і від 6 березня 2019 р. № 167 «Про проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії». Зміни визначають, зокрема, продовження строків проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії з 31 грудня 2020 року до 30 червня 2021 року.

Доктор наук — це другий (вищий) науковий ступінь після доктора філософії, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у відповідній науковій галузі.

Аргентина

Вступ

В Аргентині для вступу на програму PhD до державного аргентинського університету вимагається повне завершення навчання на рівні магістра або ліценціата. Неаргентинські дипломи магістра зазвичай приймаються на програму PhD, якщо ступінь виданий визнаним університетом.

Фінансування

Хоча значна частина аспірантів фінансує своє навчання та витрати на проживання за рахунок викладацької або дослідницької роботи в приватних і державних установах, відомо, що міжнародні установи, такі як Програма Фулбрайта та Організація американських держав (ОАД), надають повні стипендії на навчання з частковим покриттям витрат на житло.

Інші звертаються за фінансуванням до CONICET (Національної ради з наукових і технічних досліджень), національного державного органу науково-технічних досліджень, який зазвичай щороку виділяє понад тисячу стипендій для цієї мети, таким чином гарантуючи, що багато кандидатів PhD залишаться в системі.

Вимоги до завершення

Після завершення принаймні двох років досліджень і курсових робіт в аспірантурі кандидат повинен продемонструвати правдивий та оригінальний внесок у свою конкретну галузь знань у рамках академічної досконалості. Робота докторанта має бути представлена у вигляді дисертації, підготовленої під керівництвом наставника або керівника та перевіреної Докторським комітетом. Цей комітет має складатися з екзаменаторів, які не є співробітниками програми, і принаймні один із них також має бути не з цього закладу. Академічний ступінь доктора у відповідній галузі науки, в яку кандидат зробив внесок оригінальними та ретельними дослідженнями, отримується після успішного захисту дисертації кандидата.

Австралія

Вступ

Вступ на програму PhD в Австралії вимагає від заявників продемонструвати здатність проводити дослідження в запропонованій галузі. Стандартною вимогою є ступінь бакалавра з відзнакою (першого або верхнього другого класу). Дослідницькі магістерські ступені та магістерські ступені з курсовими роботами, що містять 25 % дослідницького компонента, зазвичай вважаються еквівалентними. Студенти дослідницької магістратури також можуть «підвищити» свій статус до кандидата PhD, продемонструвавши достатній прогрес.

Стипендії

Студентам PhD іноді пропонують стипендію для навчання на ступінь PhD. Найпоширенішою з них була фінансована урядом стипендія Australian Postgraduate Award (APA) до її скасування у 2017 році. Її замінила Програма дослідницької підготовки (Research Training Program, RTP), що присуджується студентам із «винятковим дослідницьким потенціалом» і забезпечує студентам стипендію на проживання в розмірі приблизно 34 000 австралійських доларів на рік (без оподаткування). Стипендії RTP виплачуються протягом 3 років, при цьому зазвичай можливе продовження на 6 місяців у разі затримок, що не залежать від студента. Деякі університети також фінансують подібні стипендії, що відповідають сумі APA. Через постійне зростання вартості життя багато студентів PhD змушені жити за межею бідності. Окрім більш поширених стипендій RTP та університетських стипендій, австралійські студенти мають інші джерела фінансування стипендій від промисловості, приватних підприємств та організацій.

Оплата

Австралійські громадяни, постійні жителі та громадяни Нової Зеландії не сплачують за навчання на ступінь PhD або дослідницького магістра, за винятком (у деяких університетах) збору за студентські послуги та зручності (SSAF), який встановлюється кожним університетом і зазвичай дорівнює максимальній сумі, дозволеній австралійським урядом. Усі збори, крім SSAF, оплачує уряд Австралії в рамках Програми дослідницької підготовки (RTP). Іноземні студенти та студенти магістратури з курсовими роботами повинні оплачувати навчання, якщо вони не отримують стипендію, що покриває ці витрати.

Вимоги до завершення

Вимоги до завершення відрізняються. Більшість австралійських програм PhD не мають обов'язкового компонента курсових робіт. Залікові бали, що додаються до ступеня, повністю складаються з результатів дослідження, яким зазвичай є дисертація обсягом 80 000 слів, що робить значний новий внесок у галузь. Нещодавній тиск на студентів, які здобувають вищий науковий ступінь (HDR), з метою змусити їх публікуватися, призвів до зростання інтересу до PhD за публікаціями на противагу більш традиційному PhD за дисертацією, що, як правило, вимагає щонайменше двох публікацій, але також потребує традиційних елементів дисертації, таких як вступна екзегеза та розділи, що пов'язують статті між собою. Дисертація PhD надсилається зовнішнім екзаменаторам, які є експертами в галузі дослідження і не брали участі в роботі. Екзаменатори призначаються університетом кандидата, і їхні особи часто не розкриваються кандидату до завершення експертизи. Офіційний усний захист, як правило, не є частиною експертизи дисертації, значною мірою через відстані, які довелося б долати іноземним екзаменаторам; однак з 2016 року спостерігається тенденція до впровадження цього в багатьох австралійських університетах. В Університеті Південної Австралії кандидати PhD, які розпочали навчання після січня 2016 року, тепер проходять усний захист через онлайн-конференцію з двома екзаменаторами.

Канада

Вступ

Вступ на докторську програму в університетах Канади зазвичай вимагає завершення магістратури у суміжній галузі з досить високими оцінками та підтвердженими дослідницькими здібностями. У деяких випадках студент може перейти безпосередньо від бакалаврату з відзнакою до програми PhD; інші програми дозволяють студенту прискорено перейти до докторської програми після одного року відмінної роботи в магістратурі (без необхідності завершувати магістратуру).

Пакет документів зазвичай включає дослідницьку пропозицію, рекомендаційні листи, виписки з оцінками, а в деяких випадках — зразок письмової роботи або результати іспиту GRE. Загальним критерієм для майбутніх студентів PhD є комплексний або кваліфікаційний іспит — процес, який часто починається на другому році навчання в аспірантурі. Як правило, успішне складання кваліфікаційного іспиту дозволяє продовжити навчання в аспірантурі. Формати цього іспиту включають усний іспит перед факультетським комітетом студента (або окремим кваліфікаційним комітетом), або письмові тести, призначені для демонстрації знань студента в спеціалізованій галузі (див. нижче), або й те, й інше.

В англомовних університетах від студента також може вимагатися продемонструвати знання англійської мови, зазвичай шляхом отримання прийнятного балу на стандартному іспиті (наприклад, TOEFL). Залежно від галузі, від студента також може знадобитися продемонструвати знання однієї або кількох додаткових мов. Майбутньому студенту, який вступає до франкомовних університетів, також може знадобитися продемонструвати певні знання англійської мови.

Фінансування

Хоча деякі студенти працюють поза університетом (або на студентських роботах в університеті), у деяких програмах студентам радять (або вони повинні погодитися) не приділяти більше десяти годин на тиждень діяльності (наприклад, працевлаштуванню) поза навчанням, особливо якщо вони отримали фінансування. Для великих і престижних стипендій, таких як стипендії від NSERC та Fonds québécois de la recherche sur la nature et les technologies, це є абсолютною вимогою.

У деяких канадських університетах більшість студентів PhD отримують винагороду, еквівалентну частині або всій сумі плати за навчання протягом перших чотирьох років (це іноді називається відстрочкою плати за навчання або звільненням від плати за навчання). Інші джерела фінансування включають посади асистентів викладача та асистентів-дослідників; досвід роботи асистентом викладача заохочується, але не є обов'язковим у багатьох програмах. Деякі програми можуть вимагати від усіх кандидатів PhD викладати, що може здійснюватися під наглядом їхнього керівника або звичайного викладача. Окрім цих джерел фінансування, існують також різноманітні конкурсні стипендії, гранти та премії, як-от ті, що пропонуються федеральним урядом через NSERC, CIHR або SSHRC.

Вимоги до завершення

Як правило, перші два роки навчання присвячені виконанню курсових робіт та складанню комплексних іспитів. На цьому етапі студент називається «студентом PhD» або «докторантом» (doctoral student). Зазвичай очікується, що студент завершить більшість обов'язкових курсових робіт до кінця цього етапу. Крім того, зазвичай вимагається, щоб до кінця періоду від вісімнадцяти до тридцяти шести місяців після першої реєстрації студент успішно склав комплексні іспити.

Після успішного складання комплексних іспитів студент стає «кандидатом PhD» (PhD candidate). Починаючи з цього етапу, основна частина часу студента буде присвячена власному дослідженню, кульмінацією якого є завершення дисертації PhD. Останньою вимогою є усний захист дисертації, який у деяких, але не у всіх, університетах є відкритим для громадськості. У більшості канадських університетів час, необхідний для здобуття ступеня PhD, зазвичай становить від чотирьох до шести років. Однак нерідко студенти не можуть виконати всі вимоги протягом шести років, особливо враховуючи, що пакети фінансування часто підтримують студентів лише від двох до чотирьох років; багато катедр дозволяють продовжувати програму на розсуд наукового керівника дисертації або завідувача катедри. Існують альтернативні механізми, за яких студенту дозволяється скасувати реєстрацію в програмі наприкінці шостого року і перереєструватися, щойно дисертація буде завершена в чорновому варіанті. Загальне правило полягає в тому, що аспіранти зобов'язані оплачувати навчання доти, доки первісний варіант дисертації не буде отриманий офісом із питань дисертацій. Іншими словами, якщо студент PhD відкладає або затримує початкове подання своєї дисертації, він залишається зобов'язаним сплачувати збори доти, доки дисертація не буде отримана в належному стані.

Китай

У Китаї на докторські програми можна вступати безпосередньо після отримання ступеня бакалавра або після отримання ступеня магістра. Тим, хто вступає безпосередньо на докторську програму після бакалаврату, зазвичай потрібно чотири-п'ять років для отримання докторського ступеня, і ступінь магістра в цей період не присуджується.

Курси на докторському рівні в основному завершуються на першому та другому курсах, а решта років витрачається на проведення експериментів/досліджень і написання статей. У більшості університетів максимальний термін навчання в докторантурі становить 7 років. Якщо докторант не отримує ступінь протягом 7 років, цілком імовірно, що він зможе отримати лише довідку про навчання без будь-якого ступеня.

Китай має тринадцять встановлених законом типів академічних ступенів, які також застосовуються до докторатів. Незважаючи на різницю в назвах, усі ці тринадцять типів докторських ступенів є дослідницькими та академічними ступенями, еквівалентними ступеням PhD. Цими тринадцятьма докторатами є:

• Доктор філософії (для дисципліни філософія)
• Доктор економіки
• Доктор права
• Доктор освіти
• Доктор літератури
• Доктор історії
• Доктор природничих наук
• Доктор інженерії
• Доктор сільського господарства
• Доктор медицини (еквівалент PhD у медичних науках)
• Доктор військових наук
• Доктор менеджменту
• Доктор образотворчих мистецтв.

У міжнародному академічному спілкуванні китайські власники докторських ступенів іноді перекладають назви своїх ступенів як PhD in Discipline (наприклад, PhD in Engineering, Computer Science), щоб полегшити розуміння колегами.

Колумбія

Вступ

У Колумбії вступ на курс PhD може вимагати наявності ступеня магістра (Magíster) у деяких університетах, особливо в державних. Однак в окремих випадках, відповідно до рекомендацій журі щодо пропозиції дисертації, можна також вступати на прямий докторат.

Фінансування

Більшість аспірантів у Колумбії повинні фінансувати своє навчання за рахунок роботи асистентом викладача або дослідницької роботи. Деякі установи, такі як Colciencias, Colfuturo, CeiBA та Icetex, надають стипендії або фінансову допомогу у вигляді кредитів, що можуть бути прощені.

Вимоги до завершення

Очікується, що через два або два з половиною роки дослідницька робота кандидата PhD буде представлена у формі усної кваліфікації, під час якої вносяться пропозиції та виправлення щодо гіпотези та методології дослідження, а також щодо ходу дослідницької роботи. Ступінь PhD здобувається лише після успішного захисту дисертації кандидата (через чотири або п'ять років після зарахування), при цьому здебільшого також вимагається публікація найважливіших результатів принаймні в одному високорейтинговому міжнародному журналі, що рецензується.

Фінляндія

У Фінляндії ступінь filosofian tohtori (скорочено FT) присуджується традиційними університетами, такими як Гельсінський університет. Вимагається ступінь магістра, а докторантура поєднує приблизно 4–5 років досліджень (що становить 3–5 наукових статей, у деяких із яких кандидат має бути першим автором) і 60 кредитів ECTS навчання. Інші університети, такі як Університет Аалто, присуджують такі ступені, як tekniikan tohtori (TkT, інженерія), taiteen tohtori (TaT, мистецтво) тощо, які англійською перекладаються як Doctor of Science (D.Sc.), і вони формально еквівалентні. Ліценціат (filosofian lisensiaatti або FL) вимагає лише 2–3 років досліджень і іноді здобувається перед FT.

Франція

Історія

До 1984 року у Франції існувало три дослідницькі докторати: державний доктор (doctorat d'État, старий докторат, запроваджений у 1808 році), докторат третього циклу (doctorat de troisième cycle, створений у 1954 році та коротший за державний докторат) та диплом доктора-інженера (diplôme de docteur-ingénieur, створений у 1923 році) для технічних досліджень. Після 1984 року залишився лише один тип докторського ступеня, що називається «докторат» (Doctorat). Останній є еквівалентом PhD.

Вступ

Студенти, які здобувають ступінь PhD, повинні спочатку завершити програму магістратури, що займає два роки після закінчення бакалаврату (загалом п'ять років). Кандидат повинен подати заявку на участь у докторському дослідницькому проєкті, пов'язаному з науковим керівником (Directeur de thèse або directeur doctoral), який має габілітацію протягом усієї докторської програми.

Вступ до докторантури забезпечується школою післядипломної освіти (французькою «école doctorale»). Кандидат PhD може проходити певне навчання без відриву від роботи, запропоноване школою, продовжуючи свої дослідження в лабораторії. Його дослідження можуть проводитися в лабораторіїit appears that laboratory here is distinct from laboratories at universities, but in the next sentence it says that a candidate doing research at a laboratory may be hired by "the university"^{[прояснити]} при університеті або в компанії. У першому випадку кандидати можуть бути найняті університетом або дослідницькою організацією. В останньому випадку компанія наймає кандидата, і він працює під керівництвом як наставника від компанії, так і професора лабораторії. Здобуття ступеня PhD зазвичай вимагає 3 років після ступеня магістра, але в окремих випадках може тривати довше.

Фінансування

Фінансування досліджень аспірантів здійснюється переважно з фондів наукових досліджень Міністерства вищої освіти та наукових досліджень Франції. Найпоширенішою процедурою є короткостроковий трудовий договір, що називається докторським контрактом: вищий навчальний заклад є роботодавцем, а кандидат PhD — працівником. Однак кандидат може звернутися за фінансуванням до компанії, яка може прийняти його на своїй території (як у випадку, коли кандидати PhD проводять дослідження в компанії). В іншій можливій ситуації компанія та інститут можуть підписати угоду про фінансування разом, так що кандидат все ще має державний докторський контракт, але щодня працює в компанії (наприклад, це особливо стосується (французького) Фонду наукового співробітництва). Багато інших ресурсів надходять від деяких регіональних/міських проєктів, асоціацій тощо.

Німеччина

Вступ

У Німеччині вступ до докторської програми, як правило, здійснюється на основі наявності поглибленого ступеня (тобто магістра, диплома, магістера або staatsexamen), здебільшого у відповідній галузі та з оцінками вище середнього. Кандидат також повинен знайти професора з постійним контрактом з університету, який би був офіційним радником і керівником (Betreuer) дисертації протягом усієї докторської програми. Цього керівника неформально називають Doktorvater або Doktormutter, що буквально перекладається як «докторський батько» та «докторська мати» відповідно. Офіційний вступ є початком так званої Promotionsverfahren, тоді як остаточне надання ступеня називається Promotion.

Тривалість навчання в докторантурі залежить від галузі. Здобуття ступеня доктора медицини може зайняти менше одного року навчання на денній формі; в інших галузях — від двох до шести років. Більшість докторських ступенів присуджується зі специфічними латинськими позначеннями галузі дослідження (за винятком інженерії, де позначення німецьке), замість загальної назви для всіх галузей (такої як PhD). Найважливішими ступенями є:

• Dr. rer. nat. (rerum naturalium; природничі та формальні науки, тобто фізика, хімія, біологія, математика, інформатика та інформаційні технології, або психологія);
• Dr. phil. (philosophiae; гуманітарні науки, такі як філософія, філологія, історія, а також суспільні науки, такі як соціологія, політологія чи психологія);
• Dr. iur. (iuris; право);
• Dr. oec. (oeconomiae; економіка);
• Dr. rer. pol. (rerum politicarum; економіка, бізнес-адміністрування, політологія);
• Dr. theol. (theologiae; теологія);
• Dr. med. (medicinae; медицина);
• Dr. med. dent. (medicinae dentariae; стоматологія);
• Dr. med. vet. (medicinae veterinariae; ветеринарна медицина);
• Dr. rer. med. (rerum medicarum; медична наука; дослідник, а не лікар);
• Dr.-Ing. (інженерія).

Існує понад п'ятдесят таких позначень, багато з яких рідкісні або більше не використовуються. Як титул, ступінь зазвичай пишеться перед ім'ям у скороченій формі, наприклад, Dr. rer. nat. Max Mustermann або Dr. Max Mustermann, повністю відкидаючи позначення. Однак опускати позначення дозволяється лише тоді, коли докторський ступінь не є почесним докторатом, який має позначатися як Dr. h.c. (від латинського honoris causa).

Хоча більшість німецьких докторських ступенів вважаються еквівалентними PhD, винятком є медичний докторат, де «докторські» дисертації часто пишуться паралельно з навчанням на бакалавраті. Європейська дослідницька рада у 2010 році вирішила, що ці докторати не відповідають міжнародним стандартам дослідницького ступеня PhD. У Німеччині існують різні форми закладів університетського рівня, але лише професори з «Університетів» (Univ.-Prof.) можуть бути керівниками докторантів — «Університети прикладних наук» (Fachhochschulen) не мають права присуджувати докторські ступені, хоча з цього правила є деякі винятки.

Структура

Залежно від університету, від докторантів (Doktoranden) може вимагатися відвідування формальних занять або лекцій, деякі з яких також включають іспити або інші наукові завдання, щоб отримати один або кілька сертифікатів про кваліфікацію (Qualifikationsnachweise). Залежно від положення про докторантуру (Promotionsordnung) університету та іноді від статусу докторанта, такі сертифікати можуть не вимагатися. Зазвичай колишні студенти, наукові співробітники або викладачі того ж університету можуть бути звільнені від відвідування додаткових занять. Натомість очікується, що вони проводитимуть незалежні дослідження під опікою одного професора або консультативного комітету. Окрім навчання в докторантурі, багато кандидатів працюють асистентами викладача, науковими співробітниками або лекторами.

Багато університетів створили науковоємні Graduiertenkollegs («аспірантські коледжі»), які є школами післядипломної освіти, що забезпечують фінансування навчання в докторантурі.

Тривалість

Типова тривалість докторської програми значною мірою залежить від предмета та галузі дослідження. Зазвичай потрібно від трьох до п'яти років науково-дослідної роботи на повний робочий день. Середній час до випуску становить 4,5 роки.

У 2014 році середній вік нових випускників PhD становив 30,4 року.

Індія

В Індії для вступу до докторантури зазвичай потрібен ступінь магістра. Прямий вступ до програми докторантури після закінчення бакалаврату також може бути наданий IIT, IIIT, NIT та Академією наукових та інноваційних досліджень. З деяких предметів отримання ступеня магістра філософії (MPhil) є обов'язковою умовою для отримання фінансування/ стипендії для докторантури.

Відповідно до нових правил, встановлених Комісією з університетських грантів (UGC), університети повинні проводити тести на придатність до досліджень щодо здібностей та обраного предмета. Після успішного складання цих тестів відібрані кандидати повинні пройти співбесіду з наявним керівником PhD та представити свою дослідницьку пропозицію (план роботи або синопсис). Під час навчання кандидати повинні подавати звіти про прогрес, а після успішного завершення курсових робіт вони зобов'язані зробити передзахисну презентацію і, нарешті, захистити свою дисертацію на відкритому усному захисті (viva-voce). В Індії обов'язковою умовою для подання заявки на посаду професора, викладача або молодшого наукового співробітника є успішне складання Національного кваліфікаційного тесту (NET для LS і JRF), що проводиться Національним агентством з тестування (NTA).

Італія

Історія

Dottorato di ricerca (дослідницький докторат), що скорочується як "Dott. Ric." або "PhD", є академічним званням, яке присуджується після закінчення курсу тривалістю не менше трьох років, вступ на який базується на вступних іспитах і академічних рейтингах бакалавріату ("Laurea", трирічний диплом) та магістратури ("Laurea Magistrale", дворічний диплом). Тоді як стандартний PhD слідує за Болонським процесом, програма MD–PhD може бути завершена за два роки.

Першим закладом в Італії, який створив докторську програму (PhD), була Scuola Normale Superiore di Pisa в 1927 році під історичною назвою «Diploma di Perfezionamento». Згодом дослідницькі докторати або PhD (італ. Dottorato di ricerca) в Італії були запроваджені законом та указом президента в 1980 році, посилаючись на реформу академічного викладання, підготовки та експериментів в організації та методах навчання.

Вищі аспірантські школи Італії (італ. Scuola Superiore Universitaria), які також називаються Школами передового досвіду (італ. Scuole di Eccellenza), такі як Вища нормальна школа в Пізі та Школа перспективних досліджень імені Святої Анни, досі зберігають свій авторитетний історичний титул PhD "Diploma di Perfezionamento" згідно із законом та Указом MIUR.

Вступ

Докторські курси відкриті без вікових обмежень або обмежень щодо громадянства для всіх тих, хто вже має ступінь "laurea magistrale" (ступінь магістра) або аналогічне академічне звання, здобуте за кордоном, яке було визнано Комітетом, відповідальним за вступні іспити, еквівалентним італійському ступеню.

Кількість місць, що пропонуються щороку, та деталі вступних іспитів викладаються в оголошенні про проведення іспитів.

Польща

У Польщі докторський ступінь (пол. doktor), скорочено PhD (пол. dr), є поглибленим академічним ступенем, який присуджується університетами в більшості галузей, а також Польською академією наук, і регулюється актами польського парламенту та урядовими постановами, зокрема Міністерством науки та вищої освіти Республіки Польща. До вступного іспиту в докторантуру допускаються студенти, які мають ступінь магістра або еквівалент. Звання PhD присуджується науковцю, який завершив мінімум три роки навчання в докторантурі (пол. studia doktoranckie; не є обов'язковим для здобуття PhD), завершив теоретичну або лабораторну наукову роботу, склав усі докторські іспити; подав дисертацію — документ, що представляє дослідження та висновки автора, і успішно захистив докторську дисертацію. Зазвичай після завершення навчання кандидат проходить усний іспит, який завжди є відкритим, перед наглядовим комітетом з досвідом у відповідній дисципліні.

Скандинавія

Докторат був запроваджений у Швеції в 1477 році та в Данії–Норвегії в 1479 році і присуджувався з теології, права та медицини, тоді як ступінь магістра був найвищим ступенем на факультеті філософії, еквівалентним докторату.

Скандинавські країни були одними з перших, хто перейняв ступінь, відомий як доктор філософії, заснований на німецькій моделі. Данія та Норвегія запровадили ступінь Dr. Phil(os). у 1824 році, замінивши ступінь магістра як найвищий ступінь, тоді як Уппсальський університет у Швеції перейменував свій ступінь магістра на Filosofie Doktor (fil. dr) у 1863 році. Проте ці ступені стали порівнянними радше з німецькою габілітацією, ніж із докторатом, оскільки в скандинавських країнах не було окремої габілітації.

Ступені були рідкісними і не були обов'язковою умовою для працевлаштування професором; радше вони розглядалися як відзнаки, подібні до британських (вищих) докторатів (DLitt, DSc). У 1989 році Данія запровадила PhD американського зразка — ph.d.; він формально замінив ступінь ліценціата і вважається нижчим ступенем, ніж dr. phil.; офіційно ph.d. не вважається докторатом, але неофіційно його називають «меншим докторатом», на противагу dr. phil., «великому докторату». Власники ступеня ph.d. не мають права називати себе «Доктор». Наразі Данія розрізняє dr. phil. як справжній докторат і вищий ступінь, ніж ph.d., тоді як у Норвегії історично аналогічний ступінь dr. philos. офіційно вважається еквівалентним новому ph.d. Сьогодні норвезький ступінь PhD присуджується кандидатам, які завершили програму докторантури під керівництвом в установі, тоді як кандидати зі ступенем магістра, які проводили дослідження самостійно, можуть подати свою роботу на захист Dr. Philos. у відповідній установі. Кандидати PhD повинні провести одну пробну лекцію, перш ніж зможуть захистити дисертацію, тоді як кандидати Dr. Philos. повинні провести дві пробні лекції.

У Швеції докторат філософії був запроваджений на філософському факультеті Уппсальського університету в 1863 році. У Швеції латинський термін офіційно перекладається шведською як filosofie doktor і зазвичай скорочується як fil. dr або FD. Ступінь представляє традиційний філософський факультет і охоплює предмети від біології, фізики та хімії до мов, історії та суспільних наук, будучи найвищим ступенем у цих дисциплінах. Наразі Швеція має два ступені дослідницького рівня: ступінь ліценціата, який можна порівняти з данським ступенем, що раніше називався ступенем ліценціата, а тепер — ph.d., та вищий докторат філософії Filosofie Doktor. Деякі університети Швеції також використовують термін teknologie doktor для докторатів, що присуджуються технологічними інститутами (для докторатів з інженерії або предметів, пов'язаних із природничими науками, таких як матеріалознавство, молекулярна біологія, інформатика тощо). Шведський термін fil. dr часто також використовується як переклад відповідних ступенів, наприклад, із Данії та Норвегії.

Сінгапур

У Сінгапурі є шість університетів, що пропонують можливості навчання в докторантурі: Національний університет Сінгапуру, Наньянський технологічний університет, Сінгапурський університет управління, Сінгапурський технологічний інститут, Сінгапурський університет технологій та дизайну та Сінгапурський університет соціальних наук.

Південна Африка

Перший докторський ступінь у Південній Африці був виданий у 1899 році Університетом Мису Доброї Надії (нині Університет Південної Африки або UNISA), а перші PhD були присуджені в 1920-х роках Кейптаунським університетом та Університетом Вітватерсранда. Через вплив британського колоніалізму вища освіта Південної Африки має глибоку схожість із сучасною системою університетів Великої Британії. У Південній Африці є двадцять шість державних університетів, усі з яких пропонують докторські ступені. Наразі лише два приватні заклади пропонують акредитовані PhD, включаючи Південноафриканську теологічну семінарію та Коледж Святого Августина в Південній Африці. Як правило, південноафриканські коледжі та університети скорочують Доктор філософії як PhD або DPhil.

Вступ

Південноафриканські програми PhD вимагають наявності як чотирирічної бакалаврської, так і відповідної післядипломної освіти. Деякі програми PhD вимагають попереднього знання мов дослідження або польового досвіду. Деякі програми вимагають від абітурієнтів пройти співбесіду або надати рекомендації, резюме (curriculum vitae) та рекомендаційні листи. Як правило, претенденти на PhD повинні надати попередню дослідницьку пропозицію, яка розкриває базову траєкторію сфери їхніх інтересів. Володіння англійською мовою є універсальною вимогою.

Структура та тривалість

Подібно до програм PhD у Великій Британії та Нідерландах, південноафриканські програми PhD складаються з дослідницької дисертації, створеної під керівництвом експерта у відповідній галузі. Південноафриканські програми PhD розроблені таким чином, щоб у результаті вийшла ґрунтовна наукова праця, яка пройшла критичну оцінку через рецензування. На відміну від програм PhD у багатьох інших африканських країнах або США, південноафриканські програми PhD рідко передбачають курсові роботи і здійснюються шляхом ретельних та напівнезалежних досліджень. Більшість південноафриканських програм PhD розраховані на завершення протягом трьох-шести років.

Іспанія

В Іспанії докторські ступені регулюються Real Decreto (Королівським указом іспанською мовою) 99/2011 з 2014/2015 навчального року. Вони надаються університетом від імені короля, і його диплом має силу публічного документа. Міністерство науки веде Національний реєстр дисертацій під назвою TESEO.

Усі докторські програми мають дослідницький характер. Дослідження мають включати оригінальні результати і можуть тривати максимум три роки, хоча цей період може бути продовжений за певних обставин до 5 років.

Студент повинен написати свою дисертацію, представивши нове відкриття або оригінальний внесок у науку. У разі схвалення «керівником (або керівниками) дисертації» дослідження буде представлено комісії з 3–5 видатних учених. Будь-який доктор, присутній на публічних презентаціях, має право поставити кандидату питання щодо його дослідження. У разі схвалення він отримає докторат. Може бути виставлено чотири оцінки: Незадовільно (Unsatisfactory), Зараховано (Pass), Задовільно (Satisfactory) та Відмінно (Excellent). До оцінки "Відмінно" може бути додано найменування "Cum laude" (з латини "з усіма почестями"), якщо з цим згодні всі п'ять членів комісії.

Соціальний статус лікарів в Іспанії засвідчував той факт, що Філіп III дозволив докторам філософії сісти та покрити голови під час заходу в Університеті Саламанки, в якому взяв участь король, щоб відзначити їхні заслуги. Це право покривати голови в присутності короля традиційно зберігається в Іспанії за вельможами та герцогами. Цю поступку відзначають на урочистих церемоніях, що проводяться університетом, де лікарям наказують сісти та покрити голови як нагадування про цю королівську відпустку.

Усі власники докторського ступеня взаємно визнаються еквівалентними в Німеччині та Іспанії («Боннська угода від 14 листопада 1994 року»).

Сполучене Королівство

Вступ

У Великій Британії університети приймають абітурієнтів на програми PhD в індивідуальному порядку; залежно від університету, вступ зазвичай залежить від того, чи має майбутній студент ступінь бакалавра принаймні з верхнім другим класом відзнаки або ступінь магістра, але вимоги можуть відрізнятися навіть у межах одного закладу. Наприклад, Единбурзький університет вимагає мінімум ступінь з відзнакою 2:1 (або міжнародний еквівалент) для PhD з клінічної психології, тоді як його бізнес-школа вимагає ступінь магістра з середнім балом 65 % за викладені компоненти та дисертацію на рівні відзнаки.

Для студентів з неангломовних країн Служба віз та імміграції Сполученого Королівства (UKVI) вимагає від університетів оцінювати рівень володіння англійською мовою. Багато хто робить це за допомогою тестів IELTS, хоча вимоги можуть відрізнятися залежно від установи. 143 університети Великої Британії вимагають від абітурієнтів скласти IELTS перед вступом, при цьому мінімально прийнятні бали коливаються від 4 до 6,5 і вище. Однак деякі університети готові приймати студентів без IELTS.

Студенти спочатку зараховуються на програму MPhil або MRes і можуть перейти на правила PhD за умови задовільного прогресу, що іноді називається статусом APG (Advanced Postgraduate). Зазвичай це робиться після одного або двох років навчання, і виконана дослідницька робота може бути зарахована до ступеня PhD. Якщо студент не досягає задовільного прогресу, йому може бути запропоновано написати і подати роботу на здобуття ступеня MPhil, наприклад, у Королівському коледжі Лондона та Манчестерському університеті. У багатьох університетах MPhil також пропонується як окремий дослідницький ступінь.

Студенти PhD з-поза меж ЄС/ЄЕЗ або інших країн, що не звільняються від цього правила, повинні відповідати вимогам Схеми затвердження академічних технологій (ATAS), яка передбачає проходження процесу перевірки безпеки у Міністерстві закордонних справ для курсів у чутливих сферах, де дослідження можуть бути використані для розробки зброї. Ця вимога була запроваджена у 2007 році через побоювання щодо міжнародного тероризму та розповсюдження зброї.

Фінансування

У Великій Британії фінансування студентів PhD іноді надається Дослідницькими радами, що фінансуються урядом (UK Research and Innovation – UKRI), або Європейським соціальним фондом, як правило, у формі не оподатковуваної податком на прибуток стипендії (bursary), яка складається з плати за навчання разом із регулярними виплатами (stipend). Плата за навчання стягується за різними ставками для студентів "з країни/ЄС" та "іноземців", зазвичай 3000–6000 фунтів стерлінгів на рік для перших і 9000–14500 фунтів стерлінгів для других (що включає громадян ЄС, які не проживали постійно в ЄЕЗ протягом останніх трьох років), хоча в елітних закладах ця сума може перевищувати 16 000 фунтів стерлінгів. Часто стягується вища плата за ступені, що передбачають лабораторні дослідження. Станом на 2022/23 рік, національна орієнтовна плата для студентів PhD становить 4 596 фунтів стерлінгів і щороку зростає, як правило, з урахуванням інфляції; плата, що стягується установами, не регулюється, але якщо вони стягують вищу плату, вони не можуть вимагати від студентів, що фінансуються Дослідницькою радою, самостійно покривати будь-яку різницю.

Станом на 2022/23 рік, національна мінімальна стипендія для студентів, які фінансуються UKRI, становить 16 062 фунти стерлінгів на рік і щороку зростає, як правило, з урахуванням інфляції. Період фінансування проєкту PhD становить від трьох до чотирьох років, залежно від дослідницької ради та рішень окремих установ, з можливістю подовження фінансування на строк до дванадцяти місяців для компенсації періодів відсутності у зв'язку з декретною відпусткою, відпусткою для спільного догляду за дитиною, відпусткою у зв'язку з усиновленням, відсутністю за медичною довідкою та тривалою роботою в суді присяжних. Робота над PhD після цього терміну може бути нефінансованою або фінансуватися з інших джерел. Дуже невеликій кількості студентів-науковців іноді виплачується підвищена ставка — наприклад, у Лондоні ставки стипендій Cancer Research UK, ICR та Wellcome Trust починаються приблизно з 19 000 фунтів стерлінгів і щорічно зростають до 23 000 фунтів стерлінгів на рік; ця сума не обкладається податком та внесками на національне страхування. Фінансування Дослідницької ради розподіляється між Партнерствами з докторської підготовки та Центрами докторської підготовки, які відповідають за відбір студентів у межах критеріїв прийнятності, встановлених Дослідницькими радами. ESRC (Дослідницька рада з економічних та соціальних наук), наприклад, чітко зазначає, що необхідний мінімум 2.1 (або ступінь магістра).

Багато студентів, які не отримують зовнішнього фінансування, можуть обрати навчання на умовах неповного робочого дня, зменшуючи таким чином плату за навчання. Річна плата за навчання на ступінь PhD на умовах неповного робочого дня зазвичай становить 50–60 % від вартості аналогічної докторантури на умовах повного робочого дня. Однак, оскільки тривалість навчання на ступінь PhD на умовах неповного робочого дня є більшою, ніж на умовах повного робочого дня, загальна вартість може бути такою самою або вищою. Варіант здобуття ступеня PhD на умовах неповного робочого дня надає вільний час для заробітку коштів на існування. Студенти також можуть займатися репетиторством, працювати асистентами-дослідниками або (зрідка) читати лекції, зазвичай за ставкою 12–14 фунтів стерлінгів за годину, щоб поповнити свій низький дохід або як єдине джерело фінансування.

Завершення

Мантія PhD у Кембриджському університеті. Відображаючи статус PhD як нижчого докторату, використовується чорна магістерська мантія з червоними відворотами, а не червона докторська мантія вищих докторатів Кембриджу.

Зазвичай для того, щоб залишитися на програмі, проводиться попереднє оцінювання, а дисертація подається наприкінці три- або чотирирічної програми. Ці періоди зазвичай пропорційно (Pro rata) продовжуються для студентів, які навчаються неповний робочий день. Зі спеціального дозволу кінцевий термін подання дисертації іноді може бути продовжений на додаткові роки, загалом до шести або семи. Для PhD на денній формі навчання наразі встановлено чотирирічний ліміт часу, і студенти повинні подати заяву на продовження терміну для подання дисертації після цього моменту. З початку 1990-х років британські ради з фінансування прийняли політику штрафування катедр, де значна частина студентів не подає свої дисертації протягом чотирьох років після отримання статусу студента PhD (або пропорційного еквівалента), шляхом зменшення кількості фінансованих місць у наступні роки. Ненавмисно це призводить до значного тиску на кандидата, щоб він мінімізував обсяг проєктів із метою подання дисертації, незалежно від її якості, і перешкоджає витрачанню часу на діяльність, яка б в іншому випадку сприяла подальшому впливу досліджень на спільноту (наприклад, публікації у високорейтингових журналах, семінари, майстер-класи). Крім того, керівний склад заохочується у своєму кар'єрному просуванні, щоб гарантувати, що студенти PhD під їхнім керівництвом завершать проєкти за три, а не за чотири роки, які дозволено покривати програмі. Ці проблеми сприяють загальній розбіжності між керівниками та кандидатами PhD у пріоритетах, які вони надають якості та впливу досліджень, що містяться в проєкті PhD.

Останнім часом спостерігається збільшення кількості доступних інтегрованих програм PhD, наприклад, в Університеті Саутгемптона. Ці курси включають ступінь магістра досліджень (MRes) на першому курсі, який складається з викладеного компонента, а також лабораторних ротаційних проєктів. Потім PhD має бути завершений протягом наступних трьох років. Оскільки це включає MRes, усі дедлайни та часові рамки переносяться на більш ранній термін, щоб заохотити завершення як MRes, так і PhD протягом чотирьох років із моменту початку. Ці програми розроблені для того, щоб надати студентам більший спектр навичок, ніж стандартний PhD, а для університету вони є засобом отримання плати за додатковий рік із державних джерел.

Інші докторати

Деякі університети Великої Британії (наприклад, Оксфорд) скорочують свій ступінь доктора філософії як "DPhil", тоді як більшість використовує абревіатуру "PhD"; але це стилістичні умовності, і в усіх інших відношеннях ці ступені є еквівалентними.

У Великій Британії ступені PhD відрізняються від інших докторатів, зокрема вищих докторатів, таких як DLitt (Доктор літератури) або DSc (Доктор науки), які можуть присуджуватися за рекомендацією комітету екзаменаторів на основі вагомого портфоліо поданих (і зазвичай опублікованих) досліджень. Однак деякі університети Великої Британії все ще зберігають можливість подання дисертації для присудження вищого докторату.

Останніми роками було запроваджено професійні докторати, які мають той самий рівень, що й PhD, але є більш специфічними у своїй галузі. Більшість із них, як правило, не є виключно академічними, а поєднують академічні дослідження, викладений компонент або професійну кваліфікацію. Найбільш помітно це в галузі інженерії (EngD), педагогічної психології (DEdPsych), психології праці (DOccPsych), клінічної психології (DClinPsych), психології здоров'я (DHealthPsy), соціальної роботи (DSW), медсестринства (DNP), державного управління (DPA), бізнес-адміністрування (DBA) та музики (DMA). Більш загальним ступенем, який також використовується, є DProf або ProfD. Вони, як правило, мають більш формалізований викладений компонент, що складається з менших дослідницьких проєктів, а також компонент дисертації обсягом 40 000–60 000 слів, які разом офіційно вважаються еквівалентними ступеню PhD.

Сполучені Штати Америки

У Сполучених Штатах ступінь PhD є найвищим академічним ступенем, що присуджується університетами в більшості галузей знань. У Сполучених Штатах є понад 282 університети, які присуджують ступінь PhD, і ці університети значно відрізняються за критеріями вступу, а також за суворістю своїх академічних програм.

Вимоги

Як правило, програми PhD вимагають від абітурієнтів мати ступінь бакалавра у відповідній галузі, а в багатьох випадках у гуманітарних науках — ступінь магістра, досить високі оцінки, кілька рекомендаційних листів, відповідні академічні курсові роботи, переконливу заяву про зацікавленість у галузі дослідження (statement of interest) та задовільні результати на іспиті післядипломного рівня, визначеному відповідною програмою (наприклад, GRE, GMAT).

Тривалість, вікова структура, статистика

Залежно від конкретної галузі, завершення програми PhD зазвичай займає від чотирьох до восьми років навчання після здобуття ступеня бакалавра; ті студенти, які розпочинають програму PhD зі ступенем магістра, можуть здобути ступінь PhD на рік або два раніше. Оскільки програми PhD зазвичай не мають такої формальної структури, як бакалаврат, існують значні індивідуальні відмінності в часі, необхідному для здобуття ступеня. Загалом, 57 % студентів, які розпочинають програму PhD у США, здобувають ступінь протягом десяти років, приблизно 30 % кидають навчання або відраховуються, а решта 13 % продовжують навчання довше десяти років.

Середній вік отримувачів PhD у США становить 32 роки. Хоча багато кандидатів отримують ступінь у віці 20–29 років, 6 % отримувачів PhD у США старші за 45 років.

Згідно з даними, зібраними Національним науковим фондом США, кількість дипломів PhD, виданих університетами США, зростала майже щороку з 1957 року. У 1957 році університети США видали 8 611 дипломів PhD; 20 403 у 1967 році; 31 716 у 1977 році; 32 365 у 1987 році; 42 538 у 1997 році; 48 133 у 2007 році та 55 006 у 2015 році.

Фінансування

Студенти PhD в університетах США зазвичай отримують звільнення від плати за навчання та певну форму щорічної стипендії. Багато американських студентів PhD працюють як асистенти викладача або науковими асистентами. Іноді аспірантури заохочують своїх студентів шукати зовнішнє фінансування; багатьох підтримують стипендії, які вони здобувають самі, або дослідницькі гранти їхніх керівників від урядових установ, таких як Національний науковий фонд та Національні інститути охорони здоров'я. Багато університетів Ліги плюща та інші добре забезпечені університети надають фінансування на весь період навчання за програмою або на більшу його частину, особливо у формі звільнення від плати за навчання/стипендій.

Російська Федерація та колишні радянські республіки

Ступінь кандидата наук, що присуджується Державною вищою атестаційною комісією

У Росії ступінь кандидата наук був першою кваліфікацією передових досліджень у колишньому СРСР (він був запроваджений там у 1934 році) та деяких країнах Східного блоку (Чехословаччина, Угорщина) і досі присуджується в деяких пострадянських державах (Російська Федерація, Білорусь та інші). Згідно з «Керівництвом із визнання російських кваліфікацій в інших європейських країнах», у країнах із дворівневою системою докторських ступенів (як Російська Федерація, деякі пострадянські держави) він має розглядатися для визнання на рівні першого докторського ступеня, а в країнах, де є лише один докторський ступінь, ступінь кандидата наук має розглядатися для визнання як еквівалентний цьому ступеню PhD.

Оскільки більшість систем освіти мають лише одну кваліфікацію передових досліджень, що надає докторські ступені або еквівалентні кваліфікації (ISCED 2011, пар.270), ступінь кандидата наук колишніх країн СРСР зазвичай вважається таким, що знаходиться на тому ж рівні, що й докторат або ступені PhD цих країн.

Моделі наукового керівництва

У деяких університетах може проводитися навчання для тих, хто бажає здійснювати наукове керівництво аспірантами (здобувачами PhD). З цього питання доступно багато літератури, як-от роботи Деламонта, Аткінсона та Паррі (Delamont, Atkinson, and Parry, 1997). Дінхем і Скотт (Dinham and Scott, 2001) стверджують, що зростання кількості студентів-дослідників у всьому світі супроводжується збільшенням кількості так званих посібників «як це зробити» (how-to texts) як для студентів, так і для керівників, наводячи такі приклади, як праці П'ю та Філліпса (Pugh and Phillips, 1987). Ці автори наводять емпіричні дані про користь публікацій для здобувачів ступеня PhD; студенти з більшою ймовірністю публікуватимуться за належної підтримки та заохочення з боку своїх керівників.

Віскер (Wisker, 2005) зазначає, що дослідження в цій галузі виділяють дві моделі наукового керівництва: техніко-раціональну модель (technical-rationality model), що робить акцент на техніці; та модель узгодженого порядку (negotiated order model), яка є менш механістичною і підкреслює плинні та динамічні зміни в процесі здобуття PhD. Ці дві моделі вперше виділили Акер, Хілл і Блек (Acker, Hill and Black, 1994; цитується за Wisker, 2005). Існує значна кількість літератури щодо очікувань керівників від своїх студентів (Phillips & Pugh, 1987) та очікувань студентів від своїх керівників (Phillips & Pugh, 1987; Wilkinson, 2005) у процесі керівництва PhD. Подібні очікування передбачаються Кодексом наукового керівництва Агентства із забезпечення якості (Quality Assurance Agency, 1999; цитується за Wilkinson, 2005).

Випускники PhD на ринку праці

Випускники з дипломом PhD становлять відносно невелику, елітну групу в більшості країн — близько 1,1 % дорослого населення в країнах ОЕСР. Словенія, Швейцарія та Люксембург мають більшу кількість випускників PhD на душу населення, як проілюстровано тут. Для Словенії це пояснюється тим, що ступені магістра (MSc), здобуті до впровадження Болонського процесу, прирівнюються до того ж рівня освіти, що й PhD. Без урахування магістрів, Словенія має 1,4 % випускників PhD, що можна порівняти із середнім показником у країнах ОЕСР та ЄС-23.

Міжнародні еквіваленти ступеня PhD

• Афганістан: دکتورا
• Албанія: Doktorature (Dr.)
• Алжир: Doctorat, دكتوراه
• Аргентина: Doctorado (Dr.)
• Вірменія: գիտությունների թեկնածու
• Австрія: Doktor (Dr., множина: DDr.)
• Австралія: Doctor of Philosophy (PhD)
• Азербайджан: Fəlsəfə doktoru (Dr.)
• Бангладеш: Doctorate
• Білорусь: кандидат наук
• Бельгія (нідерландомовна частина): Doctor (dr. або PhD)
• Бельгія (франкомовна частина): Doctorat (dr. або PhD)
• Боснія і Герцеговина: Doktor nauka
• Бразилія: Doutorado (DSc)
• Болгарія: Доктор
• М'янма: ပါရဂူ
• Канада: Doctor of Philosophy (PhD)
• Китай: 博士 (Bó shì)
• Чилі: Doctorado
• Колумбія: Doctorado
• Коста-Рика: PhD або Doctorado (Dr.)
• Хорватія: Doktor znanosti (dr. sc.)
• Куба: Doctorado (DrC)
• Чехія: kandidát věd (CSc.) використовувався до 1998 року, з 1998 року використовується doktor (Ph.D.); doktorát (ступінь)
• Данія: Licentiate, Magister, PhD (докторантури є вищими ступенями)
• Домініканська Республіка: Doctorado
• Еквадор: Doctorado
• Сальвадор: Doctorado
• Єгипет: Doctorat, دكتوراه
• Естонія: Doktor (Dr)
• Ефіопія: ዶክተር, Doctor (PhD, Dr.)
• Фінляндія: Filosofian tohtori та будь-який ступінь tohtori
• Франція: Doctorat
• Грузія: დოქტორი
• Німеччина: Doktor
• Греція: Διδακτορικό
• Гонконг: 博士 (Doctor)
• Угорщина: Doktor (Dr.)
• Індія: Doctorate
• Індонезія: Doktor (Dr.)
• Іран: دکتری تخصصی, دکترای تخصصی, Doktor (دکتر), (پی‌اچ‌دی (PhD))
• Ірак: دكتوراه (Duktorah)
• Ірландія: an Doctúireacht
• Ізраїль: דוקטורט ("doctorat")
• Італія: Dottorato di ricerca (Dott. Ric. або Ph.D.)
• Японія: 博士 (hakase)
• Йорданія: دكتوراه (Doctorah)
• Корея: 박사 (baksa)
• Кувейт: دكتوراه (Dektoraah)
• Курдистан: دکتۆرا (Doctorah)
• Киргизстан: Илим доктору
• Латинська Америка: Doctorado/Doctorate
• Латвія: Zinātņu doktors
• Ліван: دكتوراه (doktorah)
• Литва: Daktaras
• Макао: 博士 (Doutoramento)
• Північна Македонія: Докторат
• Малайзія: Doktor Falsafah
• Маврикій: Doctor of Philosophy (PhD)
• Мексика: Doctorado
• Монголія: Эрдэмтэн
• Марокко: Doctorat
• Мозамбік: Doutoramento
• Непал: Doctor
• Нідерланди: Doctor (dr. або PhD)
• Нова Зеландія: Doctor of Philosophy (PhD)
• Нігерія: Doctor of Philosophy (PhD)
• Норвегія: Magister, Licentiate, докторантури (традиційно вважаються вищими ступенями), PhD
• Пакистан: Doctor
• Палестина: دكتوراه (doktorah)
• Парагвай: PhD або Doctorado (Dr.)
• Перу: Doctorado
• Філіппіни: Doktor
• Польща: Doktor
• Португалія: Doutorado
• Румунія: Doctorat
• Росія: кандидат наук (PhD), доктор наук (Sc.D.)
• Саудівська Аравія: دكتوراه
• Сінгапур: Doctor
• Сербія: Доктор наука
• Словаччина: Doktor filozofie (PhD)
• Словенія: Doktor znanosti
• Сомалі: Dhaqtarka Falsafada
• ПАР: Doctor of Philosophy (PhD, Doctor)
• Іспанія: Doctorado
• Швеція: Filosofie doktor (fil.dr., FD)
• Швейцарія: Doctorat (Dr)
• Сирія: دكتوراه (doktorah)
• Тайвань: 博士 (Мандарин: Bo-shi; Тайванська: Phok-sū)
• Таїланд: ดุษฎีบัณฑิต
• Туніс: دكتوراه (doktorah)
• Туреччина: Doktora
• Уганда: Doctor of Philosophy (PhD)
• ОАЕ: دكتوراه (doktorah)
• Велика Британія: Doctor of Philosophy (PhD, doctor, абревіатура DPhil використовується Оксфордським університетом)
• США: Doctor of Philosophy (PhD)
• Україна: Доктор філософії (PhD)
• Уругвай: Doctorado
• Узбекистан: Fan nomzodi (CSc.)
• Ватикан: Doctor of Sacred Theology (STD) або Doctor of Canon Law (JCD)
• Венесуела: Doctorado
• В'єтнам: Tiến sỹ
• Ємен: دكتوراه (doktorah)

Див. також

• Доктор мистецтва
• Доктор наук
• Доктор медицини
• Доктор професійних студій
• Доктор філософії за публікацією

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Доктор філософії

• Міносвіти скасувало освітній рівень «спеціаліст» [Архівовано 14 липня 2016 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua.
• МОН ПРОПОНУЄ ДО ГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ ПРОЄКТ ТИМЧАСОВОГО ПОРЯДКУ ПРИСУДЖЕННЯ НАУКОВО-ОСВІТНЬОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ФІЛОСОФІЇ [Архівовано 15 квітня 2019 у Wayback Machine.], 2018
• Проєкт Порядку присудження наукових ступенів [Архівовано 14 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Література

• Geiger, Roger L. (1986). To Advance Knowledge: The Growth of American Research Universities, 1900–1940. Oxford University Press.
• Geiger, Roger L. (2001). Research and Relevant Knowledge: American Research Universities Since World War II.