Перейти до вмісту

AIM-9 Sidewinder

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
AIM-9 Sidewinder
Типракета «повітря — повітря» ближнього радіусу дії
ПоходженняСполучені Штати
Історія використання
На озброєнні1956 — по т.ч.
Історія виробництва
РозробникRaytheon
Вартість одиниціUS$381,069 (Block II)
US$399,500 (Block II Plus)
US$209,492 (навчальні ракети)
(Ціни на ракети станом на 2019 рік[1])
Виготовлення1953 — по т.ч.
Характеристики
Вага85,3 кг[2]
Довжина3,02 м
Діаметр127 мм
БоєголовкаWDU-17/B безперервно-стрижнева БЧ[2]
Вага боєголовки9,4 кг[2]
Операційна
дальність
до 30 км
Швидкість2,5+ Маха
Система
наведення
теплова (більшість моделей), напівактивна радіолокаційна (AIM-9C)
Пускова
платформа
літаки, кораблі, стаціонарні пускові установки, автомобілі
AIM-9 Sidewinder у Вікісховищі

AIM-9 Sidewinder («Са́йдвайндер»)[a] — американська ракета класу «повітря — повітря» ближнього радіуса дії, розроблена компанією Raytheon в середині 1950-х років. Після прийняття AIM-9 на озброєння 1956 року, ракета багаторазово вдосконалювалась і досі перебуває у серійному виробництві. Більшість модифікацій AIM-9 оснащені інфрачервоною системою самонаведення.

З 1955 року випущено понад 200 тисяч ракет, що робить AIM-9 однією з наймасовіших ракет класу «повітря — повітря» в історії. Крім того, ними було збито 270 літаків — більше, ніж будь-якою іншою ракетою «повітря — повітря»[3].

AIM-9 була прийнята на озброєння в США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Австралії та в інших країнах світу. В різні роки ракету експлуатували військово-повітряні сили понад 50 країн.

Історія створення

[ред. | ред. код]

Розробка ракети розпочалася у 1946 році на Морській артилерійській випробувальній станції в штаті Каліфорнія. Розробники прагнули створити компактну (діаметром не більше 12,7 см) ракету з тепловим наведенням[3]. Спочатку роботи мали неофіційний характер і не фінансувалися міністерством оборони.

Проєкт був ініційований Вільямом Б. Макліном як внутрішнє наукове дослідження. Спочатку Маклін назвав свою розробку «Локальний запалювальний проєкт 602» (англ. «Local Fuze Project 602»), використовуючи лабораторне фінансування, допомогу волонтерів і кошти на розробку запалів для створення так званої ракети з тепловим наведенням. Назва «Sidewinder» була обрана у 1950 році — це загальна назва змії Crotalus cerastes (рогата гримуча змія), яка полює на теплокровну здобич, використовуючи інфрачервоні сенсорні органи[4][5].

Офіційне фінансування проєкт отримав лише у 1951 році, коли розробка досягла достатнього рівня для демонстрації адміралу Вільяму «Діку» Парсонсу, заступнику начальника Бюро озброєнь. У 1952 році проєкту було надано офіційний статус. Спочатку ракета називалася «Sidewinder 1», а перший бойовий запуск відбувся 3 вересня 1952 року[4].

11 вересня 1953 року під час випробувань ракета успішно збила безпілотну мішень[3]. У тому ж році вона отримала офіційне позначення XAAM-N-7[b]. У 1954 році було здійснено 51-й керований політ, а малосерійне виробництво ракети розпочалося 1955 року на заводах компанії General Electric[4][6]. У травні наступного року вона була офіційно прийнята на озброєння американських ВМС під назвою AAM-N-7 Sidewinder IA, своє нинішнє позначення, AIM-9, ракета отримала в 1963-му в новій системі позначень.[3] Водночас повітряні сили віддали перевагу іншій ракеті — AIM-4 Falcon. Хоча AIM-9 була кращою за свого конкурента, але через суперництво між двома видами військ, вона тоді так і не була прийнята на озброєння американських ПС[3].

Варіанти та модифікації

[ред. | ред. код]

AIM-9A

[ред. | ред. код]

Прототип, який випробовувався у 1953 році. Був прийнятий на озброєння в 1956 і пішов у обмежене виробництво з 1955 року. Всього було виготовлено 240 ракет цієї моделі.

AIM-9B

[ред. | ред. код]

Перша модифікація ракети запущена у масове виробництво. Була прийнята на озброєння у 1956 році, одночасно з AIM-9A. Неохолоджувана ГСН мала кут огляду всього 4 градуси і відносно низьку швидкість конусного сканування - через що ракета була малоефективна проти активно маневруючих цілей. Має максимальне перевантаження до 10G. Тим не менш, саме ці ракети вперше брали участь в повітряних боях над Тайванською протокою в 1958 році, де була зафіксована низка влучань по китайських винищувачах. Виготовлялась до 1962 року. Всього було виготовлено більш ніж 80000 ракет для ВМФ і ПС.

AIM-9C

[ред. | ред. код]

Варіант ракети з новим двигуном Hercules Mk 36, який збільшив радіус польоту до 18км. Оснащувалась напівактивною радіолокаційною ГСН і більш потужною стержневою бойовою частиною. В період з 1965 по 1967 роки було виготовлено біля 1000 ракет, але їх бойове застосування було в основному невдалим.

AIM-9D

[ред. | ред. код]

Аналог AIM-9C, проте замість напівактивного радіолокаційного самонаведення, у ній використовувалася ІЧ ГСН. На ній було вперше використано охолодження ІЧ ГСН рідким азотом, що дозволило збільшити чутливість головки. Кут огляду ГСН був зменшений до 2,5 градусів, що дозволило зменшити вплив на ГСН ракети сторонніх перешкод. Ракета була здатна витримувати більші перевантаження. Було виготовлено близько 1000 ракет.

AIM-9L

[ред. | ред. код]

Значним кроком у розвитку ракети стала модель AIM-9L («Lima»), яка була запущена в серійне виробництво 1977 року[7][8]. Це була перша універсальна версія, здатна атакувати з усіх напрямків, в тому числі в лоб, що кардинально вплинуло на тактику ведення ближнього бою. Його перше бойове застосування було здійснено парою F-14 ВМС США в затоці Сідра в 1981 році проти двох лівійських Су-22, причому обидва останні були знищені ракетами AIM-9L. Вперше у великомасштабному конфлікті «Ліма» була застосована Великою Британією під час Фолклендської війни 1982 року. У цій кампанії «Ліма», як повідомляється, досягла влучань з 80 % пусків, що є значним покращенням у порівнянні з 10-15 % рівнями попередніх версій, набравши 17 влучань та 2 спільних влучань проти аргентинських літаків[9].

DATM-9L (ПС/ВМС США)

Це AIM-9L, що використовується для навчання наземного персоналу збірці та розбірці ракети, завантаженню, транспортуванню й процедурам зберігання[10].

GDU-6/C

Була навчальною версією AIM-9L, можливо, ранішим позначенням DATM-9L[10].

RB74 (RB24L)

RB74 було шведським позначенням AIM-9L. RB24L було початковим позначенням, але згодом його замінили на RB74.

AIM-9M

[ред. | ред. код]

AIM-9M була розроблена на початку 80-х років, і об’єднала в собі усі можливості минулої версії L. Модернізація проводилась з урахуванням досвіду використання британськими літаками Sea Harrier та Harrier ракет AIM-9L для знищення аргентинської авіації під час війни за Фолклендські острови. В результаті модернізації ракета отримала масивніші рулі керування, для забезпечення кращої маневровності, нову інфрачервону головку самонаведення, а також модернізований двигун Hercules Mk.36 Mod.9. В новій версії розробники приділили увагу охолодженню матриці для забезпечення тривалої роботи головки. Максимальна дальність ракети по нерухомій цілі сягає 21 км.[11]

AIM-9Х

[ред. | ред. код]

Розробка ракети AIM-9Х стала повним переосмисленням ракети малого радіуса дії. Новий двигун MK-139 збільшив максимальну дальність польоту до 30 км (21 км у версії М) по нерухомій цілі, а також максимальну швидкість ракети. Ракета отримала досконалішу систему LOAL – захоплення після пуску, що чудово підходило до веденої корекції ракети по лінії зв’язку Link 16. Її стандартна інфрачервона головка самонаведення була замінена на інфрачервону камеру, що покращило можливість захоплення цілі та її супроводження, оскільки інфрачервона камера менш чутлива до теплових завад противника. Ракета отримала систему приймання радіозв’язку, що додало можливість використовувати режим радіокорекції при стрільбі на максимальні дальності.[11]

AIM-9X Block II

[ред. | ред. код]

Це найсучасніша модифікація ракети, вона має модернізований підривник і цифровий запобіжник, які гарантують безпеку в польоті. Ракета також обладнана можливістю блокування після запуску за допомогою нового каналу передачі даних. Конструктивно вона має фіксоване переднє оперення і менші за розміром ребра, призначені для підвищення льотних характеристик. Особливість цієї версії полягає в тому, що її двигун ATK MK-139 має керований вектор тяги, що дозволяє суттєво покращити маневреність ракети. Швидкість і дальність ураження повітряних цілей нової ракети засекречені.[12]

AIM-9X Block III

[ред. | ред. код]

У вересні 2012 року компанії Raytheon було наказано продовжити розробку ракети Sidewinder у варіанті Block III, навіть попри те, що Block II ще не надійшов на озброєння. ВМС США прогнозували, що нова ракета матиме на 60 відсотків більшу дальність, сучасні компоненти, які замінять застарілі, а також бойову частину з нечутливих боєприпасів — більш стабільну та менш схильну до випадкового підриву, що підвищує безпеку для наземного персоналу. Необхідність збільшення дальності AIM-9 була зумовлена появою цифрових пристроїв радіочастотної пам’яті (антирадари), які можуть «засліплювати» бортовий радар ракети AIM-120D AMRAAM, тому пасивна інфрачервона головка самонаведення Sidewinder Block III вважалася корисною альтернативою. Хоча вона могла б доповнювати AMRAAM у боях поза межами візуальної видимості (BVR; англ. «beyond visual range»), вона все одно зберігала б здатність діяти в межах візуального контакту. Модифікацію AIM-9X вважали економічно вигідною альтернативою розробці нової ракети в умовах скорочення бюджету. Щоб досягти збільшення дальності, у ракетному двигуні мали поєднати підвищену продуктивність і оптимізоване енергоспоживання. Block III мав «використовувати» блок наведення та електроніку від Block II, включно з каналом зв'язку, заснованим на технологіях AMRAAM. Початок експлуатації Block III планувався на 2022 рік, одночасно зі збільшенням кількості винищувачів п’ятого покоління F-35 Lightning II у військах[13][14]. ВМС наполягали на цій модернізації у відповідь на прогнозовану загрозу, яку аналітики пов’язують із труднощами ураження майбутніх китайських винищувачів п’ятого покоління (Chengdu J-20, Shenyang J-31) за допомогою радарної ракети AMRAAM[15] — зокрема через те, що китайські досягнення в електроніці дозволять їхнім літакам використовувати радари з АФАР як засоби радіоелектронної боротьби для зниження ймовірності ураження ракетою AIM-120. Однак у бюджеті ВМС на 2016 фінансовий рік програму AIM-9X Block III було скасовано, оскільки скоротили закупівлі винищувачів F-35C. Основним призначенням цієї версії ракети було забезпечення можливості нести шість BVR-ракет. Бойова частина з нечутливими боєприпасами буде збережена для загальної програми AIM-9X[16].

FrankenSAM

[ред. | ред. код]
Докладніше: FrankenSAM

У серпні 2023 року Мілітарний припускав, що ракети AIM-9 запускатиме із землі зенітно-ракетний комплекс NASAMS.[11]

У жовтні 2023 року повідомлялося, що українські фахівці знайшли спосіб запускати ракети з землі.[17] За даними Мілітарного, український та американський ОПК створили імпровізовану наземну пускову установку, що може застосовувати ракети AIM-9. Цей та інші подібні проєкти (наприклад, інтеграція ракет Patriot на невідомий радянський ЗРК і RIM-7 до «Бука») отримали неформальну назву FrankenSAM[18].

У травні 2024 стало відомо, що українські військові отримали на озброєння останню версію комплексів NASAMS 3, що можуть застосовувати нові AIM-9X[19].

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

Бойове хрещення: Тайванська протока, 1958

[ред. | ред. код]

Перше бойове застосування ракети Sidewinder відбулося 24 вересня 1958 року Повітряними силами Республіки Китай (Тайвань) під час Другої кризи в Тайванській протоці. На той час тайванські F-86 Sabre від компанії North American регулярно вступали в повітряні бої з літаками Китайської Народної Республіки (КНР) над Тайванською протокою. Подібно до повітряних сутичок часів Корейської війни між F-86 і попереднім МіГ-15, китайські МіГ-17 літали на великій висоті над тайванськими Sabre, залишаючись недосяжними для їхніх 12,7-мм кулеметів і вступаючи в бій лише за сприятливих умов[20].

У рамках суворо засекреченої операції Сполучені Штати надали тайванським військовим кілька десятків ракет Sidewinder, а також направили авіаційно-технічну групу Корпусу морської піхоти США для модифікації літаків під використання цих ракет. Під час першої зустрічі 24 вересня 1958 року пілоти ПС Китайської Республіки (Тайвань) використали Sidewinder, щоб атакувати МіГ-17 під час їхнього проходу. Ця подія стала першим успішним бойовим застосуванням керованих ракет «повітря — повітря», а збиті МіГи стали першими втратами в результаті такого бою[20].

Під час боїв у Тайванській протоці 1958 року одна ракета AIM-9B, випущена ПС Тайваню, влучила в МіГ-17 ПС КНР, але не вибухнула — ракета застрягла в фюзеляжі літака, що дозволило пілоту повернутися на базу разом із нею. Згодом радянські інженери заявили, що захоплена ракета Sidewinder стала для них справжнім «університетським курсом» з ракетобудування і суттєво покращила можливості СРСР у сфері повітряного бою. Вони здійснили зворотне проектування ракети, створивши її копію — ракету Вимпел К-13 (Р-3С), відому в НАТО під назвою AA-2 Atoll. Вона надійшла на озброєння радянських ВПС у 1960 році[21].

Війна у В'єтнамі

[ред. | ред. код]
Докладніше: Війна у В'єтнамі
F-4B №202 зі складу ескадрильї VF-111, озброєний ракетами AIM-9D, на борту авіаносця USS Coral Sea, 1971–1972 роки.

Ефективність 454 ракет Sidewinder, запущених під час війни,[22] виявилася не такою високою, як очікувалося. ВМС та ПС США провели дослідження ефективності дій своїх льотних екіпажів, літаків, озброєння, підготовки та допоміжної інфраструктури. ПС США провели секретне дослідження під назвою «Доповідь Червоного Барона» (Red Baron Report), а ВМС здійснили власне вивчення, що зосереджувалося переважно на ефективності повітряного озброєння, неофіційно відоме як «Доповідь Олта» (Ault Report). Після цього обидва роди військ модернізували свої ракети AIM-9 для покращення їхньої ефективності та надійності.[23]

У 1975 році, після розгрому армії Південного В’єтнаму, ракети AIM-9 дісталися противнику як трофеї. Після їх захоплення ДРВ відправила частину трофейних ракет AIM-9 Sidewinder до Радянського Союзу.[24]

Підтверджені повітряні перемоги з AIM-9

[ред. | ред. код]
Повітряні перемоги ВМС США з AIM-9 Sidewinder[25]
Літак-носій Модель AIM-9 Sidewinder (тип) Збитий літак Коментарі
F-8E Crusader AIM-9D (1) МіГ-21
(9) МіГ-17 		Винищувачі США злетіли з авіаносців; USS Hancock, USS Oriskany, USS Bon Homme Richard, USS Ticonderoga
F-8C AIM-9D (3) МіГ-17
(1) МіГ-17 		Винищувачі США злетіли з USS Bon Homme Richard і USS Intrepid
F-8H AIM-9D (2) MiG-21s Винищувачі США злетіли з USS Bon Homme Richard
F-4B Phantom II AIM-9D (2) МіГ-17
(2) МіГ-21 		Винищувачі США злетіли з USS Constellation і USS Kitty Hawk
F-4J AIM-9D (2) МіГ-21 Винищувачі США злетіли з USS America і USS Constellation
F-4B AIM-9B (1) МіГ-17 Винищувачі США злетіли з Kitty Hawk
F-4B AIM-9D (7) МіГ-17
(2) МіГ-19 		Винищувачі США злетіли з USS Coral Sea[en] і USS Midway[en]
F-4J AIM-9G (7) МіГ-17
(7) МіГ-21 		Винищувачі США злетіли з USS Enterprise, USS America, USS Saratoga, USS Constellation, USS Kitty Hawk
Всього збито МіГ-17
29
Всього збито МіГ-21
15
Всього збито МіГ-19
2
Всього збито силами ВМС США:
46
Повітряні перемоги ПС США з AIM-9 Sidewinder[25]
Літак-носій Модель AIM-9 Sidewinder (тип) Збитий літак Коментарі
F-4C AIM-9B (13) МіГ-17
(9) МіГ-21 		45-та, 389-та, 390-та, 433-тя, 480-та, 555-та тактичні ескадрильї винищувачів ПС США (TFS)
F-105D Thunderchief AIM-9B (3) МіГ-17 333-тя та 469-та TFS
F-4D AIM-9E (2) МіГ-21 13-та та 469-та TFS
F-4E AIM-9E (4) МіГ-21 13-та, 34-та, 35-та та 469-та TFS
F-4D AIM-9J (2) МіГ-19
(1) МіГ-21 		523-тя та 555-та TFS
Всього збито МіГ-17
16
Всього збито МіГ-21
16
Всього збито МіГ-19
2
Всього збито силами ПС США:
34

Усього під час війни у В’єтнамі було випущено 452 ракети Sidewinder, що дало ймовірність ураження на рівні 18%.[26]

Збройні сили та Міністерство оборони були шоковані низькою ефективністю ракети — довоєнні випробування в реальних умовах передбачали, що AIM-9 влучатиме у 65% випадків. Проте програма випробувань не відображала реальних умов бойового застосування. Майже всі тести проводилися по неманеврових цілях-дронах на великих висотах, багато з яких мали штучно підсилені радіолокаційні відбиття.[27]

Фолклендська війна

[ред. | ред. код]

Повітряні сили США продали Великій Британії 200 ракет AIM‑9L Sidewinder для використання на літаках Harrier під час Фолклендської війни.[28][29]

Морські Sea Harrier Королівського флоту широко використовували багатоплощинну (all‑aspect) здатність цієї ракети. Сучасні джерела погоджуються, що 24 ракети AIM‑9L були випущені Sea Harrier, що діяли з кораблів Hermes та HMS Invincible, причому 21 ракета влучила в ціль, що дало загальний показник влучення 88 відсотків.[30] З трьох невдалих пусків один був здійснений за межами ефективної дальності прицілу, один зазнав несправності, а один не спрацював після того, як ціль сховалася в хмарному покриві.[30]

Sea Harrier, озброєні AIM‑9L, знищили 19 аргентинських літаків у повітряних боях, включаючи один, який пізніше був збитий аргентинським наземним вогнем після отриманих пошкоджень. Два знищені літаки були уражені по дві ракети кожен.[31] Інфрачервоний головний приціл ракети виявився особливо ефективним проти гарячого вихлопу аргентинських реактивних літаків на тлі холодного південноатлантичного неба.[30]

Втрати аргентинської авіації від AIM-9L Sidewinder – Фолклендська війна, 1982
DateAircraft lostPilotLocation
1 травня 1982Mirage IIIEAлейтенант Перонана північ від Західного Фолкленду[32]
1 травня 1982Mirage IIIEAкапітан Куерва †пошкоджений, потім збитий власною зенітною гарматою GADA 601 над Стенлі
1 травня 1982IAI Dagger Aлейтенант Арділес †Східний Фолкленд
1 травня 1982Canberra B.62лейтенант Ібаньєс †, лейтенант Гонсалес †на північ від Фолклендів, випущено 2 ракети
21 травня 1982A‑4C Skyhawkлейтенант Лопес †Шартр, Західний Фолкленд
21 травня 1982A‑4C Skyhawkлейтенант Манцотті †Шартр, Західний Фолкленд
21 травня 1982IAI Dagger Aлейтенант Лунагирло річки Тіл, Західний Фолкленд
Три IAI Dagger A втрачені під час одного вильоту на північ від Порт-Говарда, 21 травня 1982
21 травня 1982IAI Dagger Aмайор Піумана північ від Порт-Говарда
21 травня 1982IAI Dagger Aкапітан Доналділльєна північ від Порт-Говарда
21 травня 1982IAI Dagger Aлейтенант Сеннна північ від Порт-Говарда
21 травня 1982A‑4Q Skyhawkкапітан-лейтенант ФіліппіЛебедині острови
23 травня 1982IAI Dagger Aлейтенант Вольпоні †острів Пеббл
Три IAI Dagger A втрачені під час одного вильоту на північ від острова Пеббл, 24 травня 1982
24 травня 1982IAI Dagger Aмайор Пугана північ від острова Пеббл
24 травня 1982IAI Dagger Aкапітан Діасна північ від острова Пеббл
24 травня 1982IAI Dagger Aлейтенант Кастільйо †на північ від острова Пеббл
1 червня 1982Hercules C.130Eекіпаж із 7 осіб †на північ від острова Пеббл, 2 ракети + 30-мм гармата ADEN
Три A-4B Skyhawk втрачені під час одного вильоту над протокою Шуазель, 8 червня 1982
8 червня 1982A‑4B Skyhawkлейтенант Аррарас †протока Шуазель
8 червня 1982A‑4B Skyhawkлейтенант Болзан †протока Шуазель
8 червня 1982A‑4B Skyhawkгардемарин Васкес †протока Шуазель
Усього 19

Війна в Перській затоці

[ред. | ред. код]

Ракети інтенсивно застосовувалися всіма типами винищувачів Коаліції під час війни в Перській затоці 1991 року. Важкі винищувачі F-15 які використовували AIM-9 показали високу ефективність, а легкі винищувачі F-16 показали нульову результативність, випустивши 36 ракет Sidewinder і не досягнувши жодного влучання. Палубні винищувачі F-14 та F/A-18 використовували AIM-9 Sidewinder з украй низькою ефективністю: при 38 випущених AIM-9 було заявлено лише 2 перемоги.[33]

Загалом за час війни 86 випущеними ракетами AIM-9M[34] було збито 10 іракських літальних апаратів (серед них Mirage F1, МіГ-21, МіГ-23, Су-22, Су-25 та вертоліт).[35] Це дає бойову ефективність менш ніж 12%, таким чином AIM-9 продемонстрували ефективність навіть нижчу, ніж під час війни у В’єтнамі.

Збиття повітряних куль і невпізнаних об’єктів у Північній Америці, 2023

[ред. | ред. код]

4 лютого 2023 року винищувач F-22 Raptor Повітряних сил США використав одну ракету AIM-9X, щоб збити китайську шпигунську кулю біля узбережжя Серфсайд-Біч, Південна Кароліна, на висоті від 18 000 до 20 000 м.[36][37]

Через шість днів інший об’єкт був збитий поблизу Аляски.[38] 11 і 12 лютого були збиті ще два об’єкти — відповідно над Юконом (Канада) та озером Гурон у Мічигані.[39][40][41]

Ізраїльсько-палестинський конфлікт, 2023

[ред. | ред. код]

2 листопада 2023 року ПС Ізраїлю заявили, що один із їхніх F-35I збив невпізнану крилату ракету за допомогою AIM-9X Sidewinder.[42]

Російське вторгнення в Україну

[ред. | ред. код]
Винищувач F-16AM Fighting Falcon Повітряних сил України під час зльоту, озброєний ракетами «повітря — повітря» AIM-9 Sidewinder.

2 травня 2025 року за 50 км від порту Новоросійська, спецпідрозділом ГУР МО України було збито російський винищувач Су-30. Удар здійснили воїни спецпідрозділу ГУР МО України «Group 13» ракетою AIM-9[43][44] з безпілотної морської платформи Magura V7[43][45]. Це перший в історії випадок зі знищенням реактивного винищувача морським дроном[46]. За словами російських пропагандистів, двоє пілотів катапультувалися, їх врятував екіпаж російського цивільного вантажного судна[47][48]. Літак був у складі 43-го авіаційного штурмового полку Чорноморського флоту ВМФ РФ, який базується в окупованих Саках[49].

18 вересня 2025 року під час масової ракетно-дронової атаки у соцмережах з'явилося відео на якому F-16 ПС ЗСУ ракетою AIM-9L збиває російський дрон-камікадзе Шахед-136[50].

Оператори

[ред. | ред. код]
Країни-оператори ракет AIM-9 Sidewinder
   Поточні
   Колишні
   Майбутні

Поточні

[ред. | ред. код]
Ракета AIM-9J, ефективна лише при атаці з тилу, встановлена на нідерландському F-104G «Старфайтер» у 1979 році.

Колишні

[ред. | ред. код]

Майбутні

[ред. | ред. код]

Україна

[ред. | ред. код]

26 травня 2023 року, після зустрічі в форматі «Рамштайн» стало відомо, що Канада надасть Україні 43 ракети AIM-9 в рамках МТД для відбиття російської агресії.[86] Також невідома кількість ракет AIM-9M передана США у серпні 2023 року.[87]

В жовтні 2024 року з'явилися кадри з ракетами AIM-9X Block II на озброєнні Збройних Сил, кадри показало Повітряне командування «Центр».[88]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Від англ. sidewinder — деякі види змій, що мають специфічний спосіб переміщення боком
    Абревіатура в чинній системі позначень авіації та ракет містить такі індекси:
  2. ↑ В тогочасній системі позначень:
  1. ↑ Department of Defense Fiscal Year (FY) 2021 Budget Estimates (PDF). US Navy. Лютий 2020. с. 105. Архів оригіналу (PDF) за 19 грудня 2020. Процитовано 11 січня 2023.
  2. 1 2 3 Sea Power (Січень 2006). Wittman, Amy; Atkinson, Peter; Burgess, Rick (ред.). Air-to-Air Missiles. Sea Power. Arlington, Virginia: Navy League of the United States. 49 (1): 95—96. ISSN 0199-1337.
  3. 1 2 3 4 5 «Raytheon (Philco/General Electric) AAM-N-7/GAR-8/AIM-9 Sidewinder.» [Архівовано 9 лютого 2010 у Wayback Machine.] Designation Systems
  4. 1 2 3 Tom Hildreth (Березень–квітень 1988). The Sidewinder Missile. Air-Britain Digest. 40 (2): 39—40. ISSN 0950-7434.
  5. ↑ U.S. Naval Museum of Armament & Technology. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
  6. ↑ n2:0950-7434 - Search Results. www.worldcat.org. Процитовано 10 січня 2023.
  7. ↑ Carlo, Kopp (1 квітня 1994). The Sidewinder Story; The Evolution of the AIM-9 Missile. Australian Aviation. 1994 (April). Архів оригіналу за 17 грудня 2006. Процитовано 4 січня 2007.
  8. ↑ Bonds 1989, p. 229.
  9. ↑ F-16 Armament – AIM-9 Sidewinder. Архів оригіналу за 25 березня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
  10. 1 2 Raytheon AIM-9 Sidewinder. www.designation-systems.net. Архів оригіналу за 9 лютого 2010. Процитовано 2 лютого 2010.
  11. 1 2 3 Отруйний гримучник: AIM-9 Sidewinder. Мілітарний (укр.). Процитовано 20 січня 2024.
  12. ↑ Raytheon виготовить 571 ракету AIM-9X Sidewinder
  13. ↑ "US Navy hopes to increase AIM-9X range by 60%." [Архівовано 2013-07-21 у Wayback Machine.] – Flightglobal.com, 18 July 2013
  14. ↑ New Sidewinder Tweaks [Архівовано 2012-09-07 у Wayback Machine.] – Strategypage.com, September 5, 2012
  15. ↑ Sweetman, Bill (19 червня 2013). Raytheon Looks At Options For Long-Range AIM-9. Aviation Week. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 23 червня 2013.
  16. ↑ F-35Cs Cut Back As U.S. Navy Invests In Standoff Weapons [Архівовано 2015-02-05 у Wayback Machine.] – Aviationweek.com, 3 February 2015
  17. ↑ Україна перетворила американські ракети AIM-9M для F-16 на "саморобну ППО" — FT. suspilne.media. 24 жовтня 2023.
  18. ↑ FrankenSAM: американці інтегрували ракети Patriot з радянським ЗРК. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2023. Процитовано 29 жовтня 2023.
  19. ↑ Україна використовує комплекси NASAMS 3. Мілітарний (укр.). Процитовано 12 жовтня 2024.
  20. 1 2 Sidewinder AIM-9. US Naval Academy 2012. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 21 листопада 2017.
  21. ↑ Hollings, Alex (21 березня 2021). The Almost-Unbelievable True Story of the Sidewinder Missile. Popular Mechanics. Hearst Magazines. Процитовано 7 січня 2022.
  22. ↑ Michel III, 1997, p. 287.
  23. ↑ Young, James. Freedom's Flying Snake: The AIM-9 Sidewinder in The Cold War. Marine Corps University. United States Marine Corps. Процитовано 7 січня 2022.
  24. ↑ "The Soviet Union received in total four Northrop F-5E (one later test flown), four Cessna A-37 (two test flown), engines plus a set of AIM-9 Sidewinder missiles."/Soviet Union F-5. Архів оригіналу за 26 грудня 2021. Процитовано 30 січня 2022.
  25. 1 2 McCarthy Jr. p. 148-157
  26. ↑ Friedman, Norman (1989). The Naval Institute Guide to World Naval Weapon Systems. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. с. 439. ISBN 978-1-55750-262-9.
  27. ↑ Michel, Clashes, 156–157; Pierre M. Sprey, “Evaluating Weapons: Sorting the Good from the Bad,” The Pentagon Labyrinth: 10 Short Essays to Help You Through It, ed. Winslow T. Wheeler (Washington, DC: Center for Defense Information, 2011), 110
  28. ↑ Paul Reynolds, “Obituary: Caspar Weinberger,” BBC News, 28 March 2006. Archived at https://web.archive.org/web/20121030051858/http://news.bbc.co.uk/2/hi/americas/4854962.stm (retrieved 30 October 2012).
  29. ↑ Margaret Thatcher, quoted in Dan Snow & Peter Snow, 20th Century Battlefields, Random House, 2012, p. 270.
  30. 1 2 3 “The AIM-9L Sidewinder in the Falklands,” Marine Corps Gazette, July 1984, reproduced at http://www.naval-technology.com. Also cited in various postwar analyses of missile effectiveness.
  31. ↑ Argentine aircraft lost 3 April – 15 June 1982. Naval-History.net. Процитовано 21 липня 2025.
  32. ↑ Horacio Rodríguez Mottino, *La artillería argentina en Malvinas*, Editorial Clio, 1984, p. 170.
  33. ↑ «Interesting to note is also that the multirole F-16 performed far worse than purely air-to-air F-15 in the Desert Storm, firing 36 Sidewinders for zero kills», «Supporting this is the fact that Naval/Marine F-18 and F-14, also used by “multirole” pilots, fired 21 Sparrow and 38 Sidewinders, scoring one kill with a Sparrow (Pk=4,8%) and two with Sidewinders (Pk=5,3%).». Архів оригіналу за 3 квітня 2014. Процитовано 15 вересня 2014.
  34. ↑ Air superiority fighter proposal. Historical lessons. Архів оригіналу за 3 квітня 2014. Процитовано 15 вересня 2014.
  35. ↑ The Sidewinder Story. The Evolution of the AIM-9 Missile. Carlo Kopp. Australian Aviation. April 1994. Архів оригіналу за 3 липня 2024. Процитовано 7 липня 2024.
  36. ↑ Borger, Julian (4 лютого 2023). US shoots down suspected Chinese spy balloon over east coast. theguardian.com. Процитовано 5 лютого 2023.
  37. ↑ Cooper, Helene; Wong, Edward (4 лютого 2023). U.S. Shoots Down Chinese Spy Balloon Off the Coast of the Carolinas. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 4 лютого 2023.
  38. ↑ Epstein, Jake. After nearly 2 decades in service, the F-22 has its first air-to-air kills — neither against the jets it was designed to fight. Business Insider (амер.). Процитовано 11 лютого 2023.
  39. ↑ Statement on Today's Actions by North American Aerospace Defense Command (Пресреліз). U.S. Department of Defense. 12 лютого 2023. Процитовано 12 лютого 2023.
  40. ↑ Cooper, Helene (12 лютого 2023). U.S. Shoots Down a Fourth Flying Object. The New York Times. Процитовано 12 лютого 2023.
  41. ↑ US jets shoot down third unmanned aircraft within a week, this time over Canada. USA Today. Процитовано 12 лютого 2023.
  42. ↑ Newdick, Thomas (2 листопада 2023). Israel Scores F-35's First Cruise Missile Kill. The War Zone. Процитовано 20 грудня 2023.
  43. 1 2 Історичний момент. Буданов розповів, як морські дрони збили обидва Су-30. РБК-Україна (укр.). Процитовано 4 травня 2025.
  44. ↑ Altman, Howard (3 травня 2025). Two Russian Su-30 Flankers Downed By AIM-9s Fired From Drone Boats: Ukrainian Intel Boss. The War Zone (амер.). Процитовано 4 травня 2025.
  45. ↑ Україна вперше продемонструвала морський дрон Magura із ракетами AIM-9. Мілітарний. Процитовано 4 травня 2025.
  46. ↑ Вперше у світі ― воїни ГУР ударом з морського дрона Magura знищили ворожий бойовий літак. gur.gov.ua. Процитовано 3 травня 2025.
  47. ↑ Вперше у світі. Український морський дрон збив російський винищувач Су-30 (ВІДЕО). hromadske (укр.). 3 травня 2025. Процитовано 3 травня 2025.
  48. ↑ Вперше в історії: український надводний дрон ракетою Р-73 збив Су-30 рашистів (доповнено) | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Процитовано 3 травня 2025.
  49. ↑ Сафронов, Тарас (3 травня 2025). Вперше у світі: морський дрон збив бойовий літак (укр.).
  50. ↑ Летіла 4 секунди: F-16 ЗСУ збив "Шахед" ракетою AIM-9L, — соцмережі (відео). Фокус. Процитовано 20 вересня 2025.
  51. ↑ La Franchi, Peter (27 березня 2007). Australia confirms AIM-9X selection for Super Hornets. Flight International. Архів оригіналу за 7 вересня 2008. Процитовано 20 квітня 2011.
  52. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 Jennings, Gareth. Norway and Taiwan join AIM-9X Block II user-community | IHS Jane's 360. IHS Jane's 360. London. Архів оригіналу за 5 липня 2016. Процитовано 4 липня 2016.
  53. ↑ Rivas, Santiago. Fightinghawk still alive. Revista Pucará. № 19. с. 25.
  54. ↑ Bahraini F-16C Block 40 #101, armed with 4 AIM-9 Sidewinder missiles, on a desert airfield. This aircraft was the first F-16 delivered to the RBAF [RBAF photo]. F-16.net. Процитовано 22 лютого 2022.
  55. ↑ Venezuela - Fuerza Aérea Venezolana Venezuelan Air Force - FAV. F-16.net.
  56. ↑ Newdick, Thomas (3 вересня 2020). Face-Off Over The Aegean: How Greek And Turkish Air Forces Stack Up. The Drive. Процитовано 18 лютого 2022.
  57. 1 2 Cooper, 2018, p. V
  58. ↑ An IDF/AF viper banking over the Golan heights, armed with 2 JDAMs, 2 Python 5 and 2 Sidewinder missiles. [IDF/AF photo]. F-16.net. Процитовано 22 лютого 2022.
  59. ↑ Two Indonesian vipers, fully armed with 4x AIM-9 and 2x AGM-65 missiles, flying low (200 ft) over Gulf Of Popoh, South of East Java Province. [Photo by Capt.Agung "Sharky" Sasongkojati]. F-16.net. Процитовано 22 лютого 2022.
  60. ↑ Rogoway, Tyler (19 квітня 2018). Now Iraq Has Started Bombing Syria Too (Updated). The Drive. Процитовано 18 лютого 2022.
  61. ↑ Taking On Iran's Air Force – Defense Tech. 17 травня 2006. Архів оригіналу за 12 червня 2015. Процитовано 26 березня 2015.
  62. ↑ Cooper, 2018, p. IV
  63. ↑ Rivas, Santiago. A capacity hard to sustain. Combat aviation in Latin America - Part 3. Revista Pucará. № 13. с. 51.
  64. ↑ Die AIM-9L/I Sidewinder: Kurzstreckenrakete mit Infrarot-System. Архів оригіналу за 21 квітня 2024. Процитовано 2 вересня 2024.
  65. ↑ Germany – F-35 Aircraft and Munitions. Defense Security Cooperation Agency. 28 липня 2022. Архів оригіналу за 20 лютого 2024. Процитовано 2 вересня 2024.
  66. ↑ Chenel, Liébert та Moreau, 2014, p. 156
  67. ↑ Trevithick, Joseph (4 лютого 2022). These Photos Of Armed NATO F-16s Patrolling Over The Baltics Are Absolutely Incredible. The Drive. Процитовано 18 лютого 2022.
  68. ↑ PoAF F-16A #15117, armed with four AIM-9 Sidewinders, refueling from a USAF tanker [USAF photo]. F-16.net. Процитовано 22 лютого 2022.
  69. ↑ Portuguese Air Force Joining AIM-9X Block II Sidewinder Air-to-air Missile Operators Group. 11 листопада 2022. Архів оригіналу за 12 січня 2023. Процитовано 12 січня 2023.
  70. ↑ 150 AIM-9 Sidewinder Missiles for Saudi Arabia. Архів оригіналу за 2 вересня 2006. Процитовано 12 вересня 2006.
  71. ↑ SIPRI arms transfer database. Stockholm International Peace Research Institute. 19 березня 2012. Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 27 квітня 2012.
  72. ↑ Thailand - KongTup Arkard Thai Royal Thai Air Force - RTAF. F-16.net.
  73. ↑ Turkey Buys 127 AIM-9X Sidewinder Missiles. Архів оригіналу за 2 вересня 2006. Процитовано 12 вересня 2006.
  74. ↑ PH completes inspection of Raytheon for FA-50's air-to-air missiles – Update Philippines. 18 липня 2017. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.
  75. ↑ Finland Ordering 150 AIM-9X Sidewinders. Архів оригіналу за 2 вересня 2006. Процитовано 12 вересня 2006.
  76. ↑ International Market Research – Defense Trade Guide Update 2003. 13 жовтня 2007. {{cite web}}: |archive-url= неправильно сформовано: часова мітка (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  77. ↑ Jas 39 Gripen C/D. Försvarsmakten (швед.). Försvarsmakten. Процитовано 30 травня 2023.
  78. ↑ Moralez, Joao Paulo. On target! A brief history of the MAA-1 Piranha. Revista Pucará. № 23. с. 13.
  79. ↑ Moralez, Joao Paulo. 25 years of the falcons of the Brazilian Navy. Revista Pucará. № 22. с. 70.
  80. ↑ Cooper, 2017, p. 40
  81. ↑ Chenel;Liébert;Moreau, 2014, p. 225
  82. ↑ AIM-9B Sidewinder. South African Air Force Association. Архів оригіналу за 27 червня 2008. Процитовано 4 серпня 2008.
  83. ↑ Chenel;Liébert;Moreau, 2014, p. 363
  84. ↑ Slovak Air Force Modernisation - European Security & Defence. euro-sd.com (амер.). 13 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2023.
  85. ↑ Bulgaria – F-16 C/D Block 70 Aircraft | Defense Security Cooperation Agency. www.dsca.mil. Процитовано 17 червня 2023.
  86. ↑ Канада передасть Україні авіаційні ракети АІМ-9. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 26 травня 2023. Процитовано 26 травня 2023.
  87. ↑ AIM-9M Missiles, $250 Million in Additional Security Assistance Headed for Ukraine. U.S. Department of Defense (амер.). Процитовано 10 квітня 2025.
  88. ↑ Повітряні Сили ЗСУ вже застосовують нові ракети AIM-9X Block II. Мілітарний. Процитовано 4 травня 2025.

Література

[ред. | ред. код]
  • Michel III, Marshall L. Clashes, Air Combat Over North Vietnam 1965–1972. — 1997. — ISBN 978-1-59114-519-6.
  • Cooper, Tom. Hot Skies Over Yemen, Volume 1: Aerial Warfare Over the Southern Arabian Peninsula, 1962-1994. — Solihull, UK : Helion & Company Publishing, 2017. — ISBN 978-1-912174-23-2.
  • Cooper, Tom. Hot Skies Over Yemen, Volume 2: Aerial Warfare Over the Southern Arabian Peninsula, 1994-2017. — Warwick, UK : Helion & Company Publishing, 2018. — ISBN 978-1-911628-18-7.
  • Chenel, Bernard; Liébert, Michel; Moreau, Eric. Mirage III/5/50 en service à l'étranger. — Le Vigen, France : Editions LELA Presse, 2014. — ISBN 978-2-914017-76-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=AIM-9_Sidewinder&oldid=48525125