Біографічна довідка:
* Народився 5 жовтня 1971 року в с. Ромни Ромнинського району Амурської області, Громадянин України.
Освіта:
З 1992 по 1998 роки навчався у Вищій Духовній Семінарії при теологічному факультеті Люблінського католицького університету (м. Люблін, Польща) і отримав повну вищу освіту за спеціальністю 8.030103 «Богослов’я» (теологія) та здобув кваліфікацію магістра теології (диплом магістра № 9552);
З 1999 по 2003 роки навчався в аспірантурі Люблінського католицького університету (Інститут догматичної теології), (свідоцтво про закінчення аспірантури № 1062);
9 червня 2001 року склав на «відмінно» ліцензіатські іспити з догматичної теології в Люблінському католицькому університеті (теологічний факультет) та здобув ступінь ліцензіата догматичної теології (диплом ліцензіата № 1101);
27 березня 2003 року з відзнакою захистив докторську дисертацію «Теологія історії в теоретичній спадщині Миколи Бердяєва» у спеціалізованій вченій раді Люблінського католицького університету і здобув науковий ступінь доктора теологічних наук зі спеціальності «Догматична теологія» (диплом доктора наук № 1062);
З 1 жовтня 2006 року до 30 вересня 2007 року прикріплений до відділу філософії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України для складання кандидатських іспитів та написання дисертації за спеціальністю 09.00.11-релігієзнавство (рішення Вченої ради Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України від 3 жовтня 2006 р., протокол №8);
З 2007 по 2010 роки навчався на юридичному факультеті Івано-Франківського університету права ім. Короля Данила Галицького і отримав другу повну вищу освіту за спеціальністю 8.060101 «Правознавство» та здобув кваліфікацію магістра права, викладача юридичних дисциплін (диплом магістра з відзнакою ВА № 39647997).
Свячення:
28.08.1998 року – піддияконські свячення;
19.08.2001 року – дияконські свячення в катедральному Соборі Святого Воскресіння ГНІХ в м. Івано-Франківську (Святитель Єпископ проф., д-р Кир Софрон Мудрий);
24.03.2002 року – священичі свячення в катедральному Соборі Святого Воскресіння ГНІХ в м. Івано-Франківську (Святитель Єпископ проф., д-р Кир Софрон Мудрий).
* Народився 5 жовтня 1971 року в с. Ромни Ромнинського району Амурської області, Громадянин України.
Освіта:
З 1992 по 1998 роки навчався у Вищій Духовній Семінарії при теологічному факультеті Люблінського католицького університету (м. Люблін, Польща) і отримав повну вищу освіту за спеціальністю 8.030103 «Богослов’я» (теологія) та здобув кваліфікацію магістра теології (диплом магістра № 9552);
З 1999 по 2003 роки навчався в аспірантурі Люблінського католицького університету (Інститут догматичної теології), (свідоцтво про закінчення аспірантури № 1062);
9 червня 2001 року склав на «відмінно» ліцензіатські іспити з догматичної теології в Люблінському католицькому університеті (теологічний факультет) та здобув ступінь ліцензіата догматичної теології (диплом ліцензіата № 1101);
27 березня 2003 року з відзнакою захистив докторську дисертацію «Теологія історії в теоретичній спадщині Миколи Бердяєва» у спеціалізованій вченій раді Люблінського католицького університету і здобув науковий ступінь доктора теологічних наук зі спеціальності «Догматична теологія» (диплом доктора наук № 1062);
З 1 жовтня 2006 року до 30 вересня 2007 року прикріплений до відділу філософії релігії Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України для складання кандидатських іспитів та написання дисертації за спеціальністю 09.00.11-релігієзнавство (рішення Вченої ради Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України від 3 жовтня 2006 р., протокол №8);
З 2007 по 2010 роки навчався на юридичному факультеті Івано-Франківського університету права ім. Короля Данила Галицького і отримав другу повну вищу освіту за спеціальністю 8.060101 «Правознавство» та здобув кваліфікацію магістра права, викладача юридичних дисциплін (диплом магістра з відзнакою ВА № 39647997).
Свячення:
28.08.1998 року – піддияконські свячення;
19.08.2001 року – дияконські свячення в катедральному Соборі Святого Воскресіння ГНІХ в м. Івано-Франківську (Святитель Єпископ проф., д-р Кир Софрон Мудрий);
24.03.2002 року – священичі свячення в катедральному Соборі Святого Воскресіння ГНІХ в м. Івано-Франківську (Святитель Єпископ проф., д-р Кир Софрон Мудрий).
less
Related Authors
Uploads
Papers by Річард Горбань
This historiosophical principle found its personalistic substantiation in the philosophical concept of the third truth by S. B. Krymskyi, who interprets the phenomenon of glory as a special form of immortality and invincibility of Ukrainian people, as well as the catalyst of Ukrainian history in the theological concept of glory by Father Athanasius.
связи, что априори имеет активный, творческий, действенный и практический характер. В статье осуществлён анализ концепций дружбы П. Флоренского, И. Леппа, К. С. Льюиса, Ф. Альберони, Х. Сваре – мыслителей, представляющих не только различные философские школы, но и различные сферы философской мысли, однако всех их объединяет персоналистический взгляд на дружбу как форму личностной коммуникации, которая активно противостоит процессам обезличивания, и в ходе которой происходит становление личности, проявление уникальности её «Я», духовное оплодотворение её задатков. Главное – в дружбе реализуется творческий потенциал личности, направленный на преобразование мира как внутреннего, так и внешнего. Благодаря дружественному общению воплощаются в жизнь креативные планы и намерения личности, генерируются и осуществляются её самые разнообразные идеи и концепции, поэтому появляются инновации и изменяются условия существования общества. Поскольку дружба является духовным феноменом, то речь идёт не только о создании культуры, но и её антиподе – антикультуре. Актуализация осмысления дружбы именно в персоналистическом аспекте не является случайностью и свидетельствует о росте её социокультурного значения как перспективной формы коммуникации между
лицами в контексте развития новых мировоззренческих тенденций постиндустриальной эпохи.
Personalistic interpretation of the phenomenon of friendship, not just as a form of spiritual interdependence between individuals, but as a bond that is a priori active, creative, effective and practical, is formed as a reaction to the civilizational crisis and becomes increasingly relevant during the last century in the process of exacerbation of the crisis of industrial civilization intentions with its total depersonalization and technicalization of all spheres of human existence and the transformation of human relations into production-market ones, consumer attitude towards friendly relationship, in particular, turning them into a means of implementing their own pragmatic goals. The
article gives analysis of the concepts of friendship developed by P. Florenskyi, I. Lepp, K. S. Lewis, F. Alberoni and Kh. Svare, the thinkers, representing not only different schools of philosophy, but also various areas of philosophical thought; although all of them are united by the personalistic view of friendship as a form of personal communication,
which is actively opposed to the processes of depersonalization and promotes personal metamorphosis, manifesting one’s individual self and allowing spiritual yielding of one’s inclinations. The main thing is that friendship unlocks creative potential of a person, aimed at transforming of the world, both internal and external. Thanks to the friendly
communication, creative plans and intentions of the person are implemented, his very ideas and concepts are generated and brought to life, therefore innovations appear and the conditions for the existence of society change. Since friendship is a spiritual phenomenon, the issue is not only about creation of a culture, but also its antipode –
anti culture. The actualization of comprehension of friendship through the personalistic aspect is not random and indicates the growth of its sociocultural significance as a promising form of communication between individuals within the context of the development of new worldview tendencies of the post-industrial era
аналізу дві взаємодоповнюючі версії становлення людяності, представлені філософом, – наукова і релігійна. Доведено, що завдяки синтезу цих версій генезу становлення людяності мислитель розкриває як перехід від антропогенезу до персоногенезу. У світлі цього розкриття людська особа тлумачиться як персоніфікація творчості.
The article gives insight into the philosophical and religious concept of the personality of S. B. Krymskyi, which is considered in the context of the debate on the biotechnologies and information technologies impact on the transformation of the sociocultural paradigm in the modern world and on changes in the structure of the new society, presented in the bestsellers of
recent years: on the side of A. Ross, the American expert on technology policy, who insists on the relevance of the creative potential of the individual in the world of computer technology, and Yu. N. Kharari, the Israeli historian, on the other hand, who claims that a person will be unable to compete with innovative data processing systems and lose his special status in the world in the near future. The author provides insight into the concept of humanness, which is the key one in the concept of the Ukrainian personalist, who interprets it as a definition of human identity. Humanness, like any form of identity, is associated with self-awareness and self-determination and has nascent stages. Based on the specifics of the philosophical discourse of Krymskyi, the analysis is given to two mutually complementary versions of the development of humanness, presented by the philosopher: scientific and religious ones. The two stages of anthropogenesis, viewed by modern science, humanization (humanization of the monkey man) and sapientation (the emergence of Homo sapiens) are complemented by the philosopher’s stage of personification, which is the transition of anthropogenesis to sociogenesis, when personal development becomes the main route of the world history. Humanness acquires the historical form of the personality moulding as his most adequate manifestation at the personification stage. A monad person, capable of representing his nation, culture and epoch, in the new civilization, personifies him. The philosopher reveals the religious version of the phase of the formation of humanness, according to which the spirit constitutes the flesh, with the help of the mythologeme of the second birth, where the symbolism of the creation of the world is more actual than that of procreation. Thus, a person, as interpreted by Krymskyi, appears like a personification of creative work, and the transcendental dimension of eternity is revealed in his personal being. From this perspective, Krymskyi does not ultimately interpret the monad person as Homo Deus, but regards him as the Homo creator.
інших, реалізувавши у такий спосіб сенс свого життя. Доведено, що у визначеному національним світоглядом і релігійно зумовленому філософському дискурсі українського публічного мислителя в діалогічний спосіб окреслюються духовний, ціннісно-смисловий, трансцендентний, етичний і практичний аспекти щастя. Воно постає як
персоналістичний феномен, пов’язаний із прозопоїчним сенсожиттєвим смислотворенням і творенням людиною у процесі її життєдіяльності своєї особи.
воли польского философа-персоналиста Чеслава Станислава
Бартника, разработанной католическим мыслителем в контексте, сформулированной и обоснованной им на основе многогранности проявления личностного мира, философско-теологической структуры личности. В работах 1980–2000-х гг.
Ч. С. Бартник рассматривает волю наравне с разумом как
важнейшую составляющую структуры человеческой личности, которая предполагает два неразрывно связанных между
собой фактора: стремление и действие. При этом польский
философ утверждает, что воля человека по своей природе
направлена на добро. Между волей личности и действительностью существует особо глубокая связь и соотношение с
добром, любовью, стремлением, познанием, самотрансцендентностью. Автор статьи выясняет, что в интерпретации
Ч. С. Бартника, воля не только входит в структуру личности,
но и представляет собой один из важнейших факторов персональности человека, который даёт ему возможность жить в
общности и принимать участие в свободе Бога.
У статті йдеться про філософсько-релігійну концепцію волі
польського філософа-персоналіста Чеслава Станіслава Бартніка, розроблену католицьким мислителем у контексті, сформульованої й обґрунтованої ним на підставі багатогранності
виявлення особистого світу, філософсько-теологічної структури особи. У працях 1980–2000-х рр. Ч. С. Бартнік розглядає
волю нарівні з розумом як найважливішу складову структури
людської особистості, яка передбачає два тісно пов’язаних між
собою, нерозривних чинника: прагнення і дію. При цьому польський філософ стверджує, що воля людини за своєю природою
спрямована на добро. Між волею особи і дійсністю існує особливо глибокий зв’язок і співвідношення між добром, любов’ю,
прагненням, пізнання, самотрансцендентністю. Автор статті
з’ясовує, що в інтерпретації Ч. С. Бартніка, воля не лише входить до структури особи, але і представляє собою один із найважливіших факторів персональності людини, який надає їй
можливість жити у спільноті та брати участь у свободі Бога.
The article deals with the philosophical and religious concept
of will of Czeslaw Stanislav Bartnik, a Polish philosopher-personalist. The Catholic thinker developed it in the context of
philosophical and theological structure of the personality, conceiving and substantiating the latter based on the multifaceted
manifestation of the personal world. In the works of the 1980-
2000s Czeslaw Bartnik considers the doctrine, as well as the
intellect, as the most important component of the structure of
human personality, which involves two tightly coupled factors:
aspiration and action. At the same time, the Polish philosopher
states that will of a man in itself is aimed at good. There is a close
correlation between the will of a person and reality, as well as
between good, love, aspiration, knowledge and self-transcendence. The author of the article finds out that will, as interpreted
by Czeslaw Bartnik, is not only a component of the personality
structure, but also represents one of the most important factors
of human personality, which enables it to live in a community
and take part in the freedom of God.
В статье впервые персоналистическое учение католического философа Ч.С. Бартника, в частности, толкование им категории бытия, рассматривается не с позиции богословия, а с позиции религиоведения. Отмечено, что польский персоналист в своём философско-религиозном учении рассматривает бытие в свете личности, так как вне её нет ничего другого, что могло бы дать полное его понимание. Он утверждает, что личность следует толковать в связи с категорией смысла бытия, ибо она даёт смысл всему бытию, а её существование придаёт смысл всякому существованию. При этом философ считает, что смыслом, целью и завершением бытия выступает не только индивид, но и сообщество личностей. Общество польский мыслитель рассматривает как нечто более значимое, чем обычную среду, в которой личность реализует себя, поэтому общество в его интерпретации выступает как смысл всего бытия и смысл бытия отдельной личности. Хотя личность и общество тесно связаны и неразделимы, общество является первичным ввиду его собирательной природы как бытия многосоставного. Таким образом, в концепции Бартника речь идёт о персональной наполненности бытия, обусловленной тем, что действительность личности является ядром бы- тия и его смыслообразующим фактором.
Scientific novelty is that Personalistic Doctrine of the Catholic philosopher, the way he interprets the category of existence in particular, is considered based on religious science and not from the perspective of theology. The conclusion to be drawn is that in his philosophical and religious Personalistic Doctrine, the Polish philosopher-personalist considers existence in the light of a personality, as there is nothing else beyond it, that could reveal insights into existence. He states that a person should be treated in relation to the category of sense of existence, because it gives meaning to the whole of reality, and its existence gives sense to any existence. Thus, the philosopher believes that not only an individual but also community of persons, namely society, are the sense, goal and accomplishment of existence. The Polish thinker regards society as something more important, than a usual environment, where a person realizes its potential. According to him, society is a sense of both the whole existence and an individual person. Although a person and society are closely connected being indivisible, the latter takes priority in view of its collective nature akin to multi-existence. Therefore, the concept of Czeslaw Stanislaw Bartnik is about personalistic fullness of existence, preconditioned by the fact that reality of a person is the core of existence and factor that makes its sense.
В статье рассматривается персоналистическая концепция космологии малоизвестного в Украине польского теолога, философа и католического священника Ч.С.Бартника. В его теолого-философском учении речь идёт об открытии личностного начала как основы бытия Вселенной. Главным принципом персоналистической космологии Бартника является «relatio» – отношения личностей, носящие тринитарный характер. Такие отношения обусловливают целостность Вселенной как интегрированной системы, процесс упорядочения, согласования и объединения структур и функций которой на каждом уровне её организации определяется не материальными связями, а степенью единения с личностным Богом.
The author of the article considers personalistic conception of cosmology of Czeslaw Bartnik, a Polish theologian, philosopher and Catholic priest. His theologian-philosophic doctrine goes about disclosure of a personality princi- ple as the basis of existence of the Universe. The central plank of Bartnik’s personalistic cosmology is relatio – relationships between personalities of the Trinitarian character, between an object and subject, substance and subsis- tence, matter and spirit, thing and person, that blend the world into a unified whole based on love. Considering Christian doctrine on Cosmology from the Personalism perspective, the Polish theologian asserts that the World, created by the Trinitarian love of God, somehow takes part in the Trinitarian relation- ship between the Persons within God, following and communing with the uni- versal union of existence in God. This centers around the reflection of the Trinitarian interrelation, where material existence is a token of God’s wisdom, and a man is molded after the image and likeness of the Person of God. They each appear authentic in their own subsistence and existence, with their objec- tiveness or subjectivity and perfection of existence to greater or lesser extent. According to Czeslaw Bartnik, precisely interpersonal relationships of the Trinitarian nature determine wholesomeness of the Universe as an integrated system, the process of prioritization, sequence and merging of structures and functions of which at every stage of its conformation, is identified not by mate- rial bonds, but by the degree of unification with the Personality of God.
Key words: person, man, freedom, individual, Russian personalism, existence.
This historiosophical principle found its personalistic substantiation in the philosophical concept of the third truth by S. B. Krymskyi, who interprets the phenomenon of glory as a special form of immortality and invincibility of Ukrainian people, as well as the catalyst of Ukrainian history in the theological concept of glory by Father Athanasius.
связи, что априори имеет активный, творческий, действенный и практический характер. В статье осуществлён анализ концепций дружбы П. Флоренского, И. Леппа, К. С. Льюиса, Ф. Альберони, Х. Сваре – мыслителей, представляющих не только различные философские школы, но и различные сферы философской мысли, однако всех их объединяет персоналистический взгляд на дружбу как форму личностной коммуникации, которая активно противостоит процессам обезличивания, и в ходе которой происходит становление личности, проявление уникальности её «Я», духовное оплодотворение её задатков. Главное – в дружбе реализуется творческий потенциал личности, направленный на преобразование мира как внутреннего, так и внешнего. Благодаря дружественному общению воплощаются в жизнь креативные планы и намерения личности, генерируются и осуществляются её самые разнообразные идеи и концепции, поэтому появляются инновации и изменяются условия существования общества. Поскольку дружба является духовным феноменом, то речь идёт не только о создании культуры, но и её антиподе – антикультуре. Актуализация осмысления дружбы именно в персоналистическом аспекте не является случайностью и свидетельствует о росте её социокультурного значения как перспективной формы коммуникации между
лицами в контексте развития новых мировоззренческих тенденций постиндустриальной эпохи.
Personalistic interpretation of the phenomenon of friendship, not just as a form of spiritual interdependence between individuals, but as a bond that is a priori active, creative, effective and practical, is formed as a reaction to the civilizational crisis and becomes increasingly relevant during the last century in the process of exacerbation of the crisis of industrial civilization intentions with its total depersonalization and technicalization of all spheres of human existence and the transformation of human relations into production-market ones, consumer attitude towards friendly relationship, in particular, turning them into a means of implementing their own pragmatic goals. The
article gives analysis of the concepts of friendship developed by P. Florenskyi, I. Lepp, K. S. Lewis, F. Alberoni and Kh. Svare, the thinkers, representing not only different schools of philosophy, but also various areas of philosophical thought; although all of them are united by the personalistic view of friendship as a form of personal communication,
which is actively opposed to the processes of depersonalization and promotes personal metamorphosis, manifesting one’s individual self and allowing spiritual yielding of one’s inclinations. The main thing is that friendship unlocks creative potential of a person, aimed at transforming of the world, both internal and external. Thanks to the friendly
communication, creative plans and intentions of the person are implemented, his very ideas and concepts are generated and brought to life, therefore innovations appear and the conditions for the existence of society change. Since friendship is a spiritual phenomenon, the issue is not only about creation of a culture, but also its antipode –
anti culture. The actualization of comprehension of friendship through the personalistic aspect is not random and indicates the growth of its sociocultural significance as a promising form of communication between individuals within the context of the development of new worldview tendencies of the post-industrial era
аналізу дві взаємодоповнюючі версії становлення людяності, представлені філософом, – наукова і релігійна. Доведено, що завдяки синтезу цих версій генезу становлення людяності мислитель розкриває як перехід від антропогенезу до персоногенезу. У світлі цього розкриття людська особа тлумачиться як персоніфікація творчості.
The article gives insight into the philosophical and religious concept of the personality of S. B. Krymskyi, which is considered in the context of the debate on the biotechnologies and information technologies impact on the transformation of the sociocultural paradigm in the modern world and on changes in the structure of the new society, presented in the bestsellers of
recent years: on the side of A. Ross, the American expert on technology policy, who insists on the relevance of the creative potential of the individual in the world of computer technology, and Yu. N. Kharari, the Israeli historian, on the other hand, who claims that a person will be unable to compete with innovative data processing systems and lose his special status in the world in the near future. The author provides insight into the concept of humanness, which is the key one in the concept of the Ukrainian personalist, who interprets it as a definition of human identity. Humanness, like any form of identity, is associated with self-awareness and self-determination and has nascent stages. Based on the specifics of the philosophical discourse of Krymskyi, the analysis is given to two mutually complementary versions of the development of humanness, presented by the philosopher: scientific and religious ones. The two stages of anthropogenesis, viewed by modern science, humanization (humanization of the monkey man) and sapientation (the emergence of Homo sapiens) are complemented by the philosopher’s stage of personification, which is the transition of anthropogenesis to sociogenesis, when personal development becomes the main route of the world history. Humanness acquires the historical form of the personality moulding as his most adequate manifestation at the personification stage. A monad person, capable of representing his nation, culture and epoch, in the new civilization, personifies him. The philosopher reveals the religious version of the phase of the formation of humanness, according to which the spirit constitutes the flesh, with the help of the mythologeme of the second birth, where the symbolism of the creation of the world is more actual than that of procreation. Thus, a person, as interpreted by Krymskyi, appears like a personification of creative work, and the transcendental dimension of eternity is revealed in his personal being. From this perspective, Krymskyi does not ultimately interpret the monad person as Homo Deus, but regards him as the Homo creator.
інших, реалізувавши у такий спосіб сенс свого життя. Доведено, що у визначеному національним світоглядом і релігійно зумовленому філософському дискурсі українського публічного мислителя в діалогічний спосіб окреслюються духовний, ціннісно-смисловий, трансцендентний, етичний і практичний аспекти щастя. Воно постає як
персоналістичний феномен, пов’язаний із прозопоїчним сенсожиттєвим смислотворенням і творенням людиною у процесі її життєдіяльності своєї особи.
воли польского философа-персоналиста Чеслава Станислава
Бартника, разработанной католическим мыслителем в контексте, сформулированной и обоснованной им на основе многогранности проявления личностного мира, философско-теологической структуры личности. В работах 1980–2000-х гг.
Ч. С. Бартник рассматривает волю наравне с разумом как
важнейшую составляющую структуры человеческой личности, которая предполагает два неразрывно связанных между
собой фактора: стремление и действие. При этом польский
философ утверждает, что воля человека по своей природе
направлена на добро. Между волей личности и действительностью существует особо глубокая связь и соотношение с
добром, любовью, стремлением, познанием, самотрансцендентностью. Автор статьи выясняет, что в интерпретации
Ч. С. Бартника, воля не только входит в структуру личности,
но и представляет собой один из важнейших факторов персональности человека, который даёт ему возможность жить в
общности и принимать участие в свободе Бога.
У статті йдеться про філософсько-релігійну концепцію волі
польського філософа-персоналіста Чеслава Станіслава Бартніка, розроблену католицьким мислителем у контексті, сформульованої й обґрунтованої ним на підставі багатогранності
виявлення особистого світу, філософсько-теологічної структури особи. У працях 1980–2000-х рр. Ч. С. Бартнік розглядає
волю нарівні з розумом як найважливішу складову структури
людської особистості, яка передбачає два тісно пов’язаних між
собою, нерозривних чинника: прагнення і дію. При цьому польський філософ стверджує, що воля людини за своєю природою
спрямована на добро. Між волею особи і дійсністю існує особливо глибокий зв’язок і співвідношення між добром, любов’ю,
прагненням, пізнання, самотрансцендентністю. Автор статті
з’ясовує, що в інтерпретації Ч. С. Бартніка, воля не лише входить до структури особи, але і представляє собою один із найважливіших факторів персональності людини, який надає їй
можливість жити у спільноті та брати участь у свободі Бога.
The article deals with the philosophical and religious concept
of will of Czeslaw Stanislav Bartnik, a Polish philosopher-personalist. The Catholic thinker developed it in the context of
philosophical and theological structure of the personality, conceiving and substantiating the latter based on the multifaceted
manifestation of the personal world. In the works of the 1980-
2000s Czeslaw Bartnik considers the doctrine, as well as the
intellect, as the most important component of the structure of
human personality, which involves two tightly coupled factors:
aspiration and action. At the same time, the Polish philosopher
states that will of a man in itself is aimed at good. There is a close
correlation between the will of a person and reality, as well as
between good, love, aspiration, knowledge and self-transcendence. The author of the article finds out that will, as interpreted
by Czeslaw Bartnik, is not only a component of the personality
structure, but also represents one of the most important factors
of human personality, which enables it to live in a community
and take part in the freedom of God.
В статье впервые персоналистическое учение католического философа Ч.С. Бартника, в частности, толкование им категории бытия, рассматривается не с позиции богословия, а с позиции религиоведения. Отмечено, что польский персоналист в своём философско-религиозном учении рассматривает бытие в свете личности, так как вне её нет ничего другого, что могло бы дать полное его понимание. Он утверждает, что личность следует толковать в связи с категорией смысла бытия, ибо она даёт смысл всему бытию, а её существование придаёт смысл всякому существованию. При этом философ считает, что смыслом, целью и завершением бытия выступает не только индивид, но и сообщество личностей. Общество польский мыслитель рассматривает как нечто более значимое, чем обычную среду, в которой личность реализует себя, поэтому общество в его интерпретации выступает как смысл всего бытия и смысл бытия отдельной личности. Хотя личность и общество тесно связаны и неразделимы, общество является первичным ввиду его собирательной природы как бытия многосоставного. Таким образом, в концепции Бартника речь идёт о персональной наполненности бытия, обусловленной тем, что действительность личности является ядром бы- тия и его смыслообразующим фактором.
Scientific novelty is that Personalistic Doctrine of the Catholic philosopher, the way he interprets the category of existence in particular, is considered based on religious science and not from the perspective of theology. The conclusion to be drawn is that in his philosophical and religious Personalistic Doctrine, the Polish philosopher-personalist considers existence in the light of a personality, as there is nothing else beyond it, that could reveal insights into existence. He states that a person should be treated in relation to the category of sense of existence, because it gives meaning to the whole of reality, and its existence gives sense to any existence. Thus, the philosopher believes that not only an individual but also community of persons, namely society, are the sense, goal and accomplishment of existence. The Polish thinker regards society as something more important, than a usual environment, where a person realizes its potential. According to him, society is a sense of both the whole existence and an individual person. Although a person and society are closely connected being indivisible, the latter takes priority in view of its collective nature akin to multi-existence. Therefore, the concept of Czeslaw Stanislaw Bartnik is about personalistic fullness of existence, preconditioned by the fact that reality of a person is the core of existence and factor that makes its sense.
В статье рассматривается персоналистическая концепция космологии малоизвестного в Украине польского теолога, философа и католического священника Ч.С.Бартника. В его теолого-философском учении речь идёт об открытии личностного начала как основы бытия Вселенной. Главным принципом персоналистической космологии Бартника является «relatio» – отношения личностей, носящие тринитарный характер. Такие отношения обусловливают целостность Вселенной как интегрированной системы, процесс упорядочения, согласования и объединения структур и функций которой на каждом уровне её организации определяется не материальными связями, а степенью единения с личностным Богом.
The author of the article considers personalistic conception of cosmology of Czeslaw Bartnik, a Polish theologian, philosopher and Catholic priest. His theologian-philosophic doctrine goes about disclosure of a personality princi- ple as the basis of existence of the Universe. The central plank of Bartnik’s personalistic cosmology is relatio – relationships between personalities of the Trinitarian character, between an object and subject, substance and subsis- tence, matter and spirit, thing and person, that blend the world into a unified whole based on love. Considering Christian doctrine on Cosmology from the Personalism perspective, the Polish theologian asserts that the World, created by the Trinitarian love of God, somehow takes part in the Trinitarian relation- ship between the Persons within God, following and communing with the uni- versal union of existence in God. This centers around the reflection of the Trinitarian interrelation, where material existence is a token of God’s wisdom, and a man is molded after the image and likeness of the Person of God. They each appear authentic in their own subsistence and existence, with their objec- tiveness or subjectivity and perfection of existence to greater or lesser extent. According to Czeslaw Bartnik, precisely interpersonal relationships of the Trinitarian nature determine wholesomeness of the Universe as an integrated system, the process of prioritization, sequence and merging of structures and functions of which at every stage of its conformation, is identified not by mate- rial bonds, but by the degree of unification with the Personality of God.
Key words: person, man, freedom, individual, Russian personalism, existence.